З середини XIII ст. в економіці Іспанії і Португалії посилюються кризові явища, пов'язані з вирішенням головних задач Реконкісти. Християнське завоювання викликало масовий відтік населення Мавританії в Гранаду і Північну Африку; нерідко мусульман виганяли з країни по розпорядженню королівської влади. Це не могло не підірвати високорозвинену агрокультуру Андалусії, ремесло великого міст. Погіршилися соціальні умови для розвитку селянського господарства і ремісничого виробництва [15, 345].
Реконкіста разом з визвольним характером придбавала риси колонізаційного руху. Селяни Північної Італії при просуванні на південь заселяли щойно відвойовані землі. Багато хто, переселяючись в прикордонні області, добивався особистого звільнення. Активну роль в Реконкісті грали дрібні лицарі, купці і ремісники.
У 30-60-х роках XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.
Доля Правобережжя у другій половині XVII ст. складалась нещасливо. Війни вщент зруйнували і обезлюднили ці землі, що колись були колискою козацтва і основним осередком української держави -- Гетьманщини, що постала в результаті визвольної війни Б.Хмельницького.
Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст.(1713 p.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких нараховувалось близько 40. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей строком на 15-20 років. Завдяки цьому Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. Із закінченням терміну слобод зростали вимоги панів до селян. Почалось відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень.
Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски православ'я. На 60-ті роки XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.
Розруха та бідність характеоизували Ан
глію.