Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна (нім. Dreißigjährige Krieg) — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької Ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португалія. В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англія, Шотландія, Швеція, до яких 1635 року приєдналася католицька Франція. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козаками[1][2][3]. Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство. Причинами війни стало католицько-протестантське релігійне протистояння (Протестантська унія 1608, Католицька ліга 1609), конфлікт між імператором та удільними німецькими князями, національно-визвольні рухи в землях Габсбургів (Чехія, Угорщина, Нідерланди), стара боротьба за домінування в Європі між Австрією (Габсбургами) та Францією (Бурбонами). Безпосереднім приводом війни стало чеське повстання.
Фердинанд ІІ, Імператор Священної Римської імперії
Фердинанд ІІІ, Імператор Священної Римської імперії
Герцог Оліварес
Максиміліан І, курфюрст Баварський
Військові силив цілому 350,000
40-75,000 шведів (не рахуючи найманців)
50,000 голландців
приблизно 100,000 німців
понад 150,000 Французівв цілому 450,000
300,000 іспанців
понад 100-200,000 німцівВтратиблизько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000близько 400,000 вбитих
Тридцятилітню війну поділяють на чотири періоди: чесько-пфальцький (1618—1625), данський (1625—1629), шведський (1630—1635), франко-шведський (1635—1648). У першому періоді чехи повстали проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга й обрали замість нього новим богемським королем Фрідріха V Пфальцького, голову Протестантської унії. Імператор в союзі з Католицькою лігою розбив чехів на Білій Горі (1620), а потім разом з іспанцями захопив Пфальц (1621—1623). Нідерландські протестанти вели війну за незалежність від Іспанії.
У другому періоді проти Габсбургів виступила Данія-Норвегія, що прагнула захопити узбережжя Балтійського моря. Імператорські війська під командуванням Альбрехта Валленштейна та сили Католицької ліги на чолі з Йоганном Тіллірозбили данців й уклали з ними Любекський мир (1629), відновивши довоєнний статус-кво. Франція, яка вела з Габсбургами війну за Мантуанську спадщину (1628—1631), намагалася втягти у війну проти Габсбургів протестантську Швецію, але остання була зайнята війною з Річчю Посполитою.
1629 року шведи з поляками уклали Альтмаркське перемир'я, після чого шведський король Густав II Адольфвторгся до Північної Німеччини (1630), розпочавши третій період війни. 1631 року до протестантського блоку приєдналася Саксонія. Шведи розбили імперські війська під Брейтенфельдом (1631) і Лютценом (1632), але втратили убитим короля. Сподіваючись на підмогу Швеції, Московія почала війну проти Речі Посполитої (1632), але зазнала поразки і уклала Поляновський мир (1634). Коли імперсько-іспанські війська розбили шведів під Нердлінгеном (1634), Саксонія підписала з імператором Празький мир(1635), до якого приєдналися протестантські князівства, зокрема Бранденбург-Пруссія.
Боярская дума — высший совет, состоявший из представителей феодальной аристократии[1]. Являлась продолжением и развитием княжеской думы X—XI века в новых исторических условиях существования Русского государствав конце XIV века. Без думы не обходился ни один государь, не исключая и Ивана Грозного.
Самостоятельной роли боярская дума не играла, являясь эквивалентом не собрания аристократии, а государственного совета, она всегда действовала вместе с царём, составляя совместно с государем единую верховную власть. Это единство особенно ярко проявлялось в делах законодательства и в международных отношениях. По всем делам выносилось решение в следующей форме: «Государь указал и бояре приговорили» или «По государеву указу бояре приговорили».
Историк Степан Веселовский писал:
Ввиду распространённых представлений о боярской думе как учреждении следует напомнить, что у дворян, которых царь «пускал», или жаловал, к себе в думу, то есть в «советные люди», не было ни канцелярии, ни штата сотрудников, ни своего делопроизводства и архива решённых дел. Царь по своему усмотрению одних думцев назначал на воеводство в крупнейшие города государства — на Двину, в Архангельск, вВеликий Новгород,Белгород, Казань,Астрахань и т. д., других отправлял послами в иноземные государства, иным поручал, «приказывал» какое-либо дело или целую отрасль управления, наконец, некоторых оставлял при себе в качестве постоянных советников по текущим вопросам государственного управления. Так, можно сказать, что думный чин служилого человека свидетельствовал не о действительных служебных заслугах его, а об уровне, на котором он находился в среде правящих верхов государства.[2]
Боярская дума просуществовала до конца XVII века и позднее была преобразована в сенат.
Своеобразие текущего момента в России состоит в переходе от первого этапа революции, давшего власть буржуазии в силу недостаточной сознательности и организованности пролетариата, — ко второму ее этапу, который должен дать власть в руки пролетариата и беднейших слоев крестьянства.Этот переход характеризуется, с одной стороны, максимумом легальности (Россия сейчас самая свободная страна в мире из всех воюющих стран), с другой стороны, отсутствием насилия над массами и, наконец, доверчиво-бессознательным отношением их к правительству капиталистов, худших врагов мира и социализма.
Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна (нім. Dreißigjährige Krieg) — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької Ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португалія. В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англія, Шотландія, Швеція, до яких 1635 року приєдналася католицька Франція. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козаками[1][2][3]. Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство. Причинами війни стало католицько-протестантське релігійне протистояння (Протестантська унія 1608, Католицька ліга 1609), конфлікт між імператором та удільними німецькими князями, національно-визвольні рухи в землях Габсбургів (Чехія, Угорщина, Нідерланди), стара боротьба за домінування в Європі між Австрією (Габсбургами) та Францією (Бурбонами). Безпосереднім приводом війни стало чеське повстання.
Тридцятилітня війнаАвстрійсько-французькі війни

Дата:1618 – 1648Місце:Європа (переважно Німеччина)Результат:Вестфальський мирСторониПротестанти
 Саксонія
 Нідерланди
 Бранденбург
 Богемія
 Пфальц
 Данія-Норвегія
 Швеція
 Франція
за підтримки:
 Османи
 Московія
Католики
 Імперія
 Католицька ліга
 Іспанія
 Португалія
за підтримки:
 Річ Посполита
 Запорожжя (див. Козаки у Тридцятирічній війні)
КомандувачіФрідріх V Пфальцський
Густав II Адольф †
 Кардинал Рішельє
Крістіан IV Данський
Іоан Георг I Саксонськийграф Тіллі †
 Валленштейн
Фердинанд ІІ, Імператор Священної Римської імперії
Фердинанд ІІІ, Імператор Священної Римської імперії
Герцог Оліварес
Максиміліан І, курфюрст Баварський
Військові силив цілому 350,000
40-75,000 шведів (не рахуючи найманців)
50,000 голландців
приблизно 100,000 німців
понад 150,000 Французівв цілому 450,000
300,000 іспанців
понад 100-200,000 німцівВтратиблизько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000близько 400,000 вбитих
Тридцятилітню війну поділяють на чотири періоди: чесько-пфальцький (1618—1625), данський (1625—1629), шведський (1630—1635), франко-шведський (1635—1648). У першому періоді чехи повстали проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга й обрали замість нього новим богемським королем Фрідріха V Пфальцького, голову Протестантської унії. Імператор в союзі з Католицькою лігою розбив чехів на Білій Горі (1620), а потім разом з іспанцями захопив Пфальц (1621—1623). Нідерландські протестанти вели війну за незалежність від Іспанії.
У другому періоді проти Габсбургів виступила Данія-Норвегія, що прагнула захопити узбережжя Балтійського моря. Імператорські війська під командуванням Альбрехта Валленштейна та сили Католицької ліги на чолі з Йоганном Тіллірозбили данців й уклали з ними Любекський мир (1629), відновивши довоєнний статус-кво. Франція, яка вела з Габсбургами війну за Мантуанську спадщину (1628—1631), намагалася втягти у війну проти Габсбургів протестантську Швецію, але остання була зайнята війною з Річчю Посполитою.
1629 року шведи з поляками уклали Альтмаркське перемир'я, після чого шведський король Густав II Адольфвторгся до Північної Німеччини (1630), розпочавши третій період війни. 1631 року до протестантського блоку приєдналася Саксонія. Шведи розбили імперські війська під Брейтенфельдом (1631) і Лютценом (1632), але втратили убитим короля. Сподіваючись на підмогу Швеції, Московія почала війну проти Речі Посполитої (1632), але зазнала поразки і уклала Поляновський мир (1634). Коли імперсько-іспанські війська розбили шведів під Нердлінгеном (1634), Саксонія підписала з імператором Празький мир(1635), до якого приєдналися протестантські князівства, зокрема Бранденбург-Пруссія.