Революційні події 1848 р., які охопили Австрію та багато інших країн Західної та Центральної Європи, спричинили скасування панщини в західноукраїнських землях. Поміщики також звільнялися від опікунських обов'язків щодо селян на випадок стихійного лиха, епідемії тощо. Держава зберегла за ними сервітутні володіння – ліси, пасовища, луки та ін. За користування ними селяни повинні були сплачувати поміщикам значні кошти або ж відробляти за них. Промисловий розвиток Австро-Угорщини здійснювався з явним відставанням від розвинутих європейських країн. Показовим свідченням цього є те, що австрійський уряд скасував середньовічні цехові відносини і дозволив вільну промислово-підприємницьку діяльність лише в 1859 р. Західноукраїнські землі за своїм промисловим розвитком залишилися найвідсталішими провінціями Австро-Угорщини, перетворившись на колоніальний додаток більш розвинутих частин імперії. Яскравим підтвердженням цього стало запізнення з промисловим переворотом. Якщо в західних провінціях Австро-Угорщини наприкінці 60-х років ХІХ ст. він уже завершувався, то в Східній Галичині тільки розпочинався. Промислові підприємства Галичини почали переобладнувати паровими двигунами лише з 70-х років XIX ст. На середину XIX ст. в Західній Україні найрозвиненішими були традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна, керамічна. Найпоширенішими галузями залишалися ґуральництво й цукроваріння. Однак через відставання промислового перевороту її промисловість потрапила в надзвичайно скрутне становище. Ремісничі та мануфактурні вироби краю не витримували конкуренції фабрично-заводської промисловості німецьких і чеських провінцій імперії. У Східній Галичині найінтенсивніше розвивалося видобування нафти. Для буріння нафтових свердловин тут із 1869 р. розпочали використовувати парові машини. Незважаючи на те, що видобування нафти безперервно зростало, вона вивозилася на переробку до Австрії та Угорщини, оскільки австрійський уряд тривалий час забороняв споруджувати в Східній Галичині нафтопереробні заводи. Одночасно в Східній Галичині та Закарпатті активізувалося видобування бурого вугілля. Його значна частина використовувалася для задоволення потреб західних провінцій. Розвивалося добування озокериту (гірського воску). Розширювалося традиційне видобування кам'яної солі, яку виварювали дідівським Лише на трьох солеварнях – у Калуші, Косові й Стебнику – використовувалися парові машини. Великого значення набуло видобування кам'яної солі в Солотвині на Закарпатті – найбільшій соляній копальні в Україні. Наприкінці століття тут її видобували 200 тис. тонн щорічно. Це становило майже 20% від усієї соляної продукції України. У складному становищі перебувала харчова промисловість. Незважаючи на вирощування значної кількості зернових культур, борошномельна промисловість Західної України перебувала в занепаді. Причиною цього була митна політика австрійського уряду, який не обмежував вивезення зерна, зате накладав високі мита на експортування борошна. Уповільненими темпами розвивалася й легка промисловість. Будівництво залізниць Протягом 60-70-х років XIX ст. Західна Україна була з'єднана залізницею із Західною Європою. У 1861 р. завершилося будівництво залізниці Краків – Перемишль, яка з'єднала Західну Україну з Віднем. У 1864 р. вона була прокладена до Львова. У наступні десятиліття залізнична транспортна мережа охопила Чернівці, Стрий, Тернопіль, інші міста й містечка. Проте будівництво залізниці в Західній Україні не викликало бурхливого розвитку важкої індустрії, як це відбувалося в Західній Європі чи Росії. У західноукраїнських землях дещо пожвавилася лише лісова промисловість та виробництво будівельних матеріалів. Прокладання залізниць перетворило Західну Україну на легкодоступне джерело сировини та ринок збуту для західних промислових провінцій Австро-Угорської імперії.
Даже несмотря на то, что современные Олимпийские игры организовывались по образу и подобию Олимпиад, проводившихся в Древней Греции, между ними существует немало различий. Как и в давние времена, Олимпиады проводятся всего лишь один раз в четыре года. Но если раньше на время Олимпийских игр войны прекращались с одной-единственной целью — дать атлетам возможность состязаться друг с другом, то в наше время в 1916, 1940 и 1944 годах, наоборот, Олимпиады не проводились из-за гремевших тогда первой и второй мировых войн. Античные Олимпийские игры всегда проводились в греческом городе Олимпе. Каждая современная Олимпиада проходит в новом месте в разных уголках света. Раньше в соревнованиях принимали участие исключительно жители Греции и спортсмены некоторых других стран Средиземного моря. Сегодня организаторы Олимпийских игр призывают атлетов всех стран мира принять участие в состязаниях. Другим существенным отличием современных Олимпиад стало участие в соревнованиях женщин. Более того, сегодня женщины, выигравшие в трудной и упорной борьбе на Олимпийских играх, получают такие же награды и призы, что и спортсмены-мужчины. Помимо призов за успехи в спортивных состязаниях, во время древних Олимпийских игр вручались еще и награды за достижения в духовной сфере. Современные же олимпийцы соревнуются исключительно в своих физических возможностях. Многие из современных видов спорта были совершенно неизвестны ранее, к примеру велосипедный, гонки на байдарках и каноэ, футбол, баскетбол, дзюдо, пулевая стрельба, водное поло. Один из видов соревнований на современных Олимпийских играх, привлекающий наибольшее внимание,— марафонский бег. Это выматывающее состязание — забег по открытой местности на дистанцию в сорок два километра сто девяносто пять метров — с полным правом можно назвать главным экзаменом на выносливость. И все же, несмотря на то, что марафонский бег был придуман в Греции, этот вид соревнований не входил в программу состязаний на древних Олимпийских играх. И наконец, еще одним нововведением стало проведение зимних Олимпийских игр, начало которым было положено в 1924 году. Они проводятся в том же году, что и летние, но в другом месте. В программу зимних Олимпиад входят зимние виды спорта: лыжи, бег на коньках, фигурное катание, хоккей, бобслей, биатлон и другие. Такие состязания, их проводить можно лишь в странах с холодным климатом, никогда не могли получить распространение в жаркой и солнечной Греции.
Торговля в 16-17 веках развивалась под влиянием великих географических открытий. Открытие и освоение новых территорий, богатых разнообразными ресурсами, привели к резкому увеличению торгового оборота. Торговля в 16-17 веках развивалась под влиянием великих географических открытий. Открытие и освоение новых территорий, богатых разнообразными ресурсами, привели к резкому увеличению торгового оборота. Период демографического и хозяйственного подъема, выразившегося в росте народонаселения, увеличении массы драгоценного металла на денежном рынке , расширение международной торговли, росте продуктивности сельского хозяйства, расширении промышленности, улучшении условий жизни основной массы населения. Эта эпоха стала важным переломным этапом и в истории России. Завершается процесс складывания единого государства, перешагнувшего рамки Великого княжества Московского. За время княжения Ивана III (1462-1505) и Василия III (1505-1533) страна увеличилась в 6 раз. Основным занятием трудового населения России 16 - первой половины 17 века было сельское хозяйство. Важнейшую роль в сельскохозяйственном производстве играло скотоводство. Продукты животноводства занимали второе после хлеба место среди товаров, поступавших на внутренний рынок страны. Промыслом, требовавшим значительного уровня развития техники, была солеваренная промышленность. В 16 - первой половине 17 века в России развивались многие ремесла: черная и цветная металлургия, деревообработка, производство машин, механизмов и средств передвижения, строительство, текстильное, кожевенное, гончарное и стекольное производства, обработка кости, химические и художественные промыслы, ювелирное дело. Со второй половины 16 века начинается книгопечатание, производятся первые опыты по производству бумаги. Успехи в ремесленном производстве, особенно в металлургии, обработке дерева и цветных металлов прогрессу техники и росту производительности труда в сельском хозяйстве
Революційні події 1848 р., які охопили Австрію та багато інших країн Західної та Центральної Європи, спричинили скасування панщини в західноукраїнських землях. Поміщики також звільнялися від опікунських обов'язків щодо селян на випадок стихійного лиха, епідемії тощо. Держава зберегла за ними сервітутні володіння – ліси, пасовища, луки та ін. За користування ними селяни повинні були сплачувати поміщикам значні кошти або ж відробляти за них. Промисловий розвиток Австро-Угорщини здійснювався з явним відставанням від розвинутих європейських країн. Показовим свідченням цього є те, що австрійський уряд скасував середньовічні цехові відносини і дозволив вільну промислово-підприємницьку діяльність лише в 1859 р. Західноукраїнські землі за своїм промисловим розвитком залишилися найвідсталішими провінціями Австро-Угорщини, перетворившись на колоніальний додаток більш розвинутих частин імперії. Яскравим підтвердженням цього стало запізнення з промисловим переворотом. Якщо в західних провінціях Австро-Угорщини наприкінці 60-х років ХІХ ст. він уже завершувався, то в Східній Галичині тільки розпочинався. Промислові підприємства Галичини почали переобладнувати паровими двигунами лише з 70-х років XIX ст. На середину XIX ст. в Західній Україні найрозвиненішими були традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна, керамічна. Найпоширенішими галузями залишалися ґуральництво й цукроваріння. Однак через відставання промислового перевороту її промисловість потрапила в надзвичайно скрутне становище. Ремісничі та мануфактурні вироби краю не витримували конкуренції фабрично-заводської промисловості німецьких і чеських провінцій імперії. У Східній Галичині найінтенсивніше розвивалося видобування нафти. Для буріння нафтових свердловин тут із 1869 р. розпочали використовувати парові машини. Незважаючи на те, що видобування нафти безперервно зростало, вона вивозилася на переробку до Австрії та Угорщини, оскільки австрійський уряд тривалий час забороняв споруджувати в Східній Галичині нафтопереробні заводи. Одночасно в Східній Галичині та Закарпатті активізувалося видобування бурого вугілля. Його значна частина використовувалася для задоволення потреб західних провінцій. Розвивалося добування озокериту (гірського воску). Розширювалося традиційне видобування кам'яної солі, яку виварювали дідівським Лише на трьох солеварнях – у Калуші, Косові й Стебнику – використовувалися парові машини. Великого значення набуло видобування кам'яної солі в Солотвині на Закарпатті – найбільшій соляній копальні в Україні. Наприкінці століття тут її видобували 200 тис. тонн щорічно. Це становило майже 20% від усієї соляної продукції України. У складному становищі перебувала харчова промисловість. Незважаючи на вирощування значної кількості зернових культур, борошномельна промисловість Західної України перебувала в занепаді. Причиною цього була митна політика австрійського уряду, який не обмежував вивезення зерна, зате накладав високі мита на експортування борошна. Уповільненими темпами розвивалася й легка промисловість. Будівництво залізниць Протягом 60-70-х років XIX ст. Західна Україна була з'єднана залізницею із Західною Європою. У 1861 р. завершилося будівництво залізниці Краків – Перемишль, яка з'єднала Західну Україну з Віднем. У 1864 р. вона була прокладена до Львова. У наступні десятиліття залізнична транспортна мережа охопила Чернівці, Стрий, Тернопіль, інші міста й містечка. Проте будівництво залізниці в Західній Україні не викликало бурхливого розвитку важкої індустрії, як це відбувалося в Західній Європі чи Росії. У західноукраїнських землях дещо пожвавилася лише лісова промисловість та виробництво будівельних матеріалів. Прокладання залізниць перетворило Західну Україну на легкодоступне джерело сировини та ринок збуту для західних промислових провінцій Австро-Угорської імперії.