Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Концепция 2000-го года официально закрепляла идею великодержавности россии в сочетании с трезвой оценкой мировой ситуации, а также возможностей самой россии. в концепции была подтверждена модели многополярного мироустройства. отмечалось, что миропорядок xxi века должен основываться на механизмах коллективного решения проблем, стратегия же односторонних действий может дестабилизировать международную обстановку, усугубить межгосударственные противоречия. принятие национально ориентированной концепции и несомненное стремление нового руководства целенаправленно работать над её реализацией ещё не создавали гарантий от ошибок и спорных решений. среди них ликвидация российских военных баз на кубе (лурдес) и во вьетнаме (камрань) , а также двух дивизий ракетных войск стратегического назначения на железнодорожной основе. ликвидированные железнодорожные комплексы до сих пор не имеют аналогов в мире. в этих решениях прослеживается инерция политики уступок западу и прежде всего сша, жёстко реагировавших на растущую самостоятельность поведения россии на мировой арене: - позиция россии по вопросу о расширении нато была полностью проигнорирована и вслед за странами восточной европы в нато были приняты страны ; - на постсоветском пространстве проводилась политика вытеснения россии и поддержки антироссийски настроенных деятелей, что вполне определённо проявилось в ходе так называемых «цветных революций» в грузии и на украине; - центральная (средняя) азия, закавказье, прикаспий были объявлены зоной интересов сша, что предполагало активную американскую политику и ослабление позиций россии в этих регионах; - сша продолжали сохранять дискриминационные ограничения в торговле с рф, введённые ещё в бытность , и отказывались предоставить нашей стране на постоянной основе статус наибольшего благоприятствования в торговле, являющийся нормой для стран, находящихся в партнёрских отношениях; - россия находилась под постоянным огнём критики и давлением в связи с её действиями в чечне, при этом в оценке этих действий использовался двойной стандарт, что было особенно очевидно на фоне действий нато в 1999 г. против югославии, когда авиация блока, преимущественно американская, 11 недель подвергала бомбардировке всю территорию страны. список можно продолжить, но достаточно только один факт: в декабре 2001 г. сша приняли решение о выходе из договора про 1972 г. , проигнорировав позицию россии, считавшей, что развал про угрожает стратегической стабильности. для россии на рубеже тысячелетий сложилась непростая ситуация в сфере обеспечения национальной безопасности: на западе расширение нато приобрело необратимый характер, усиливалась нестабильность на южном направлении (афганистан, ирак, пакистан) , на востоке росло военное могущество китая и японии. плюс к этому – огромный с сша не в пользу россии во всех сферах, включая военную: в 2004 г. военные расходы сша составили 455 млрд. долларов, россии – 19,4 млрд. долларов [3, c.11]. однако и в таких условиях россия сохранила принципам и целям своей политики.
1) Я думаю, да. Так как Скил, принимая на себя сан царя знал, к чему его это обязывает. Ведь когда-то Генрих 4 сказал: "Париж стоит мессы". Но даже в этом случае Генриху суждено было умереть от кинжала монаха-фанатика. Во-вторых, таким образом через Скила могло осуществиться завоевание скифов греками. Скифы были бы порабощенным народом, причем и духовно, наподобие евреев в Римской империи. Их заставили бы служить чужим богам. А это ведет к деградации и исчезновению народа.
Вобщем, Скил был политическим преступником.
2) Греки окрашивали корабли в синий цвет, чтобы их менее заметно было в море. С другой стороны, синий цвет у греков ассоциировался со смертью. Путешествие по морю всегда неизвестность. Вернешься ли оттуда живым. На всякий случай так окрашивали на случай неудачного путешествия. Потом царство мертвых окружали реки Лета, Коцит, Ахеронт. Вода ассоциировалась с переходом в иной мир мертвых.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение: