ервым этапом в развития классового общества, начальной фазой в становлении государства и права был Древний Восток. Самыми первыми государствами и системами права в истории человечества были государства и правовые системы Древнего Востока {Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирия, Хеттское государство, Финикия, еврейские (семитские) царства, Персия, Урарту, Египет, Индия и Китай).
Термин «Древний Восток» ввели еще античные авторы, которые называли так, страны, расположенные к востоку от греко-римского мира. Приблизительность и условность его очевидна, так как Древний Египет, для примера, выходит за географические рамки Востока и расположен в Северо-Восточной Африке. Однако этот несовершенный термин прижился в науке.
Хронологические рамки Древнего Востока охватывают период от IV тыс. до н.э., когда возникли первые государства, до середины / тыс. н.э. когда последние из них вступили в средневековую фазу своего исторического развития.
В XVIII-XIX вв. историки считали, что пути исторического развития народов Востока и Запада с самого его начала разошлись, что Азия и Европа - два мира. В настоящее время большинство ученых, также склоны противопоставлять Восток Западу, выдвигая, в частности, такие аргументы: неодинаковые формы собственности на средства производства; неодинаковое отношение населения к природе и человеку; идеологический фактор, который играл в восточных обществах огромную роль, в отличие от западных.
Может показаться избыточным сегодня внимание современников к «дальним» государствам Древнего мира, но такой интерес оправдан. Народы Древнего Востока не просто первыми построили общества и государства, изобрели древнейшие формы письма, развили словесность, научно-практические знания, искусство, религиознофилософскую мысль, но и передали свои достояния следующим поколениям.
Итак, постепенное появление частной собственности, имущественного неравенства приводит к распаду в странах Древнего Востока первобытнообщинного строя и появлению государств - первые государства возникают еще в IV тыс. до н.э.; каждое из них имеет собственную историю возникновения, развития, падение, характерные особенности права. Но можно выделить общие черты, присущие всем государствам Древнего Востока, а именно:
Объяснение:
1. Куртуазна література — світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Куртуазний роман часто вдається до атмосфери казковості. Однією з головних тем в цьому романі є тема кохання до прекрасної дами та здійснення подвигів заради неї. Проте героїв об'єднує лише платонічне кохання. Саме кохання в такому романі повне куртуазності. Загалом, «куртуазний» — той, що орудує усіма видами зброї, вправний в усіх видах мистецтва (спів, гра на різноманітних музичних інструментах, обізнаність в живописі тощо), грає в шахи, знається на морській справі, знає велику кількість іноземних мов.
2. Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський(Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад. Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками.) і готичний(Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.). Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
3. Папа Григорій IX перетворив Інквізицію з Єпископської на Папську, підпорядкувавши її безпосередньо Святому Престолу. Для керування Інквізицією на різних рівнях призначались домініканці та францисканці, монахи з двох нових тоді жебручих орденів, значно рідше — монахи з інших орденів. Для єретиків, що не хотіли відректися від єресей, була призначена смертна кара, для виконання якої їх передавали до рук світської влади. Папа Інокентій IV у 1252 році дозволив Інквізиції застосовувати тортури. Тут треба помітити, що за весь час існування Інквізиції вона ніколи не застосовувала тортури так масштабно та жорстоко, як світська влада.
Объяснение: