Наполео́н I Бонапа́рт (фр. Napoléon I Bonaparte; 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький державний діяч, полководець, перший консул Французької Республіки (1799—1804), імператор Франції (1804—1814, 1815)[12]. Творець однієї з найбільших імперій світу, реформатор і законодавець Європи. Представник роду Бонапартів. Народився в Аяччо, Корсика, Франція. Схвально зустрів Французьку революцію[12], став генералом революційної армії (з 1796). Командував французькими військами у війні проти Австрії і П'ємонту (1796—1797), засвідчивши талант великого воєначальника і політика[12]. 1799 року здійснив державний переворот у Франції: полишив владу Директорії, став консулом[12]. 1804 року проголосив Францію імперією, а себе її першим імператором[12].
Внешняя политика Оливера Кромвеля на посту протектора вполне объяснима в свете вышеизложенного. Убежденность в мировом значении того "Нового Иерусалима", который он пытался построить в Британии, требовала активной, экспансионистской внешнеполитической позиции. Частично эти усилия по "экспорту революции" увенчались успехом (экспедиции августа 1649г. - сентября 1651г. в Ирландию и Шотландию) , частично провалились из-за низкой продуманности и координации ("западный проект" декабря 1654 года) , но нельзя отрицать, что задача поддержания национальной безопасности (предотвращение роялистских заговоров, мятежей и интервенций, установление союзнических отношений с Францией) успешно решалась Кромвелем до самой его смерти в 1658 году.