Згадаймо тогочасну ситуацію. Полтавська катастрофа, смерть хитромудрого Мазепи, сірі і голодні будні еміграції, безгрошів’я, розпач і сварки у середовищі українських вигнанців – все це свідчило про агонію і швидкий занепад дезорганізованого мазепинського руху.
Объяснение:
Проте знайшлася людина з державницьким мисленням, яка змогла зупинити цей незворотній процес руйнації, об’єднати навколо ідеї визволення України з московського ярма однодумців і очолити мазепинський рух супротиву – ним виявився .
П.Орлик. Саме за його ініціативи, під час виборів гетьмана у квітні 1710 р., між Орликом і соратниками-козаками було укладено угоду під назвою «Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького…», що пізніше у вітчизняній історіографії отримали назву «Конституція П. Орлика». Разом з тим, саме тоді Орлик здійснив свою першу дошкульну помилку – він не зміг зашкодити тому, що вся спадщина І. Мазепи перейшла до рук його племінника А. Войнаровського, а український визвольний рух залишився без фінансування. На ці гроші можна було не тільки здійснити закупівлю зброї, військового спорядження, провіанту, найняти найманців тощо, але і підкуповувати турецьких і татарських можновладців, використовуючи і маніпулюючи їхніми рішеннями з метою визволення України. До речі, розважливий Петро І продемонстрував усьому світу під час невдалого для нього Прутського походу 1711 р., як великі гроші роблять велику політику. А так могли зробити й українці, але вже на свою користь. Ми переконані, що П. Орлику треба було «попрацювати» з А. Войнаровським, а як би той і надалі продовжував претендувати на спадок свого дядька – фізично знешкодити конкурента. Між іншим, коли ми аналізуємо український державотворчий процес, то дуже дивуємося якійсь патологічній м’якотілості більшості наших державних мужів. Ось тут нам треба брати приклад із наших північно-східних сусідів-росіян, лідери яких діяли завжди жорстоко, прагматично і цілеспрямовано, тому і державність їхня розвивається безперервно, розпочинаючи десь із середини XІV ст. і по сьогодення, а у нас постійне «перезавантаження». Так росіяни повели себе і по відношенню до А. Войнаровського, якщо П. Орлик поступився йому грошима, то за наказом Петра І Андрюшу як небезпечну політичну фігуру спочатку викрали у Гамбурзі, а потім і згноїли в Сибірі. Собаці собача смерть, жаль тільки, що українські гроші, які І. Мазепа так безжально визискував з України і українців, були використані не на визволення Батьківщини з імперського поневолення, а були протринькані «золотим небожем» і його коханками в Європі…
ответ:Внутренняя политика царя носила самодержавный характер, это было время отхода от идей либерализации русского общества и усиления контроля центральной власти над всеми сферами жизни государства. В войне с революционным терроризмом, которую вел его отец, Александр III одержал победу. Он родился 26 февраля 1845 г. и был вторым сыном императора Александра II. Изначально никто не готовил его к наследованию престола, он получил традиционное для великих князей военно-инженерное образование. Однако старший брат Александра, наследник престола Николай заболел и вскоре скончался. Несмотря на старания отца и выдающихся преподавателей, пробелы в образовании Александра III заполнить так и не удалось. Летом 1866 г. Александр III отправился в путешествие по Европе и познакомился с невестой покойного брата — принцессой Дагмарой. И уже 17 июня 1866 г. в Копенгагене состоялась их Спустя несколько месяцев принцесса приехала в Кронштадт и, приняв православие, стала Марией Федоровной. Супругов всю жизнь связывала теплые отношения. В марте 1881 г. Александр II был убит террористами-народовольцами. Новый император, Александр III, должен был решить, какую политику он будет проводить: продолжит развитие реформ своего отца или отдаст предпочтение самодержавной политике деда. В результате Александр III издал манифест «О незыблемости самодержавия» и развернул целый ряд контрреформ, которые были направлены на частичное сворачивание либеральных начинаний отца-реформатора. Александр III внес существенный вклад в переустройство системы государственных и общественных отношений: он ликвидировал автономию университетов, провел реформы в сфере городского управления. При нем было восстановлено закрытое судопроизводство для политических процессов, он стремился укрепить роль поместного дворянства в жизни общества. В историю Александр III вошел, как царь-Миротворец, поскольку в годы его правления Россия не участвовала ни в одном серьезном военно-политическом конфликте того времени. При этом государь не поступался интересами России, и именно при нем Россия прочно укрепилась в Средней Азии, максимально приблизившись к колониальным владениям Великобритании. Революционная волна при нем также сошла на нет. С личностью Александра III связывается представление о настоящем русском царе-батюшке, богатыре с железным здоровьем. 17 октября 1888 г. недалеко от станции Борки в 50 км от Харькова произошла железнодорожная катастрофа, в которой могла погибнуть и царская семья жизни своих близких, император Александр около получаса держал рухнувшую крышу вагона, пока не подоспела Однако, как предполагают, в результате этого чрезмерного напряжения, начала прогрессировать почечная болезнь. Стремительно развиваясь, уже 20 октября 1894 г. она привела Александра III к смерти.
Объяснение: