Объяснение:
КНДР и Республика Корея находятся в состоянии войны с 1950 года. После того как по итогам Второй Мировой войны Корейский полуостров был разделен по 38 параллели на советскую и американскую зоны оккупации, на юге и на севере возникло два правительства, оба претендующие на статус легитимного правительства всей Кореи. В 1950 году этот конфликт вылился в попытку Северной Кореи объединить Корейский полуостров военным путем, с которой началась Корейская война (1950-1953 гг.). Несмотря на то, что в ходе войны инициатива несколько раз переходила от одной стороны к другой, результатом войны стало закрепление довоенного разделения страны по 38 параллели. Между КНДР и Республикой Кореей так и не было подписано мирное соглашение - технически они находятся по сегодняшний день в состоянии войны. Также ни одна из сторон не признает легитимность другой, считая себя правительством всей Кореи.
Объяснение:
У тексті документа її автори називають територію держави Військом Запорозьким, Малою Руссю, Україною[9].
Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною, та Генеральна Старшина: «Тому ми, Генеральна Старшина, кошовий отаман та все Військо Запорізьке, домовились і постановили з Ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути вічно у Війську Запорізькому збережено: у Вітчизні нашій першість серед радників належить Генеральній Старшині — як через респект до їх урядів головних, так і постійній при гетьманах резиденції; після них ідуть городові полковники, які будуть пошановані за громадських радників.»[10]. У період між сесійними зборами Генеральної Ради гетьман виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження були значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.
В III розділі документу зазначена хозарська гіпотеза походження козацтва та союзницькі наміри щодо співпраці з Кримським ханством:
