У II ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Трояк (98-117), під час правління якого зовнішня політика стала наступальною.
Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101р. царя Дакії Децебал а було розбито і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась у 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.
Данія - область, яка займала територію Трансільванії, Малої Валахії, частину Великої Валахи та Вакату, отримала назву від імені дакійських племен, що жили там. Даки - група північно-фракійських племен. Уперше про Дакію згадує Юстин при описанні їх війни з бастарнами. Усередині І ст. до н. е. ватажок одного з дакійських племен - Буребіста - об'єднав майже всю Дакію і створив велику армію. Він загрожував навіть римським володінням на південь від Дунаю. У44 р. до н.е. племінне об'єднання даків розпалося. У І ст. до н.е. й у І ст. н. е. римляни, скориставшись міжусобною боротьбою дакійських племен, здійснили кілька походів на північ від Дунаю з метою завоювання Данії. Найбільшого розквіту країна зазнала за часів Децебала (87-106рр. н.е.), який зумів об'єднати даків, створивши могутню державу, здатну тривалий час протидіяти римлянам. Тільки в результаті двох походів Траяна (101-102, 105-106 рр. н. е.) більшу частину Данії завоювали римляни й у 106 р. держава Даків стала римською провінцією. Повстання дакійських племен проти панування римлян (189-161, 181-192рр. та ін.) послабили владу римських імператорів у Данії. У274р. її завоювали готи, а на початку IV ст. - гуни. До V ст. Данію заселили слов'янські племена, які мали значний вплив на місцеве населення.
Завоювання Данії мало певне стратегічне й економічне значення. Було зміцнено римський вплив у Боспорському царстві. Римляни позбулися небезпечного сусіда і отримали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу. Після закінчення Дакійської війни значна увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.
Незабаром посилилася римська агресія і на сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалася війна з Парфією.
Оливер Кромвель известен как госудаственный деятель Англии, полководец, вождь индепендентов, а также руководитель Английской революции. Кромвель был и полководцем, например, в период с 1643 по 1650 годы он был генерал-лейтенантом парламентской армии, а в период с 1650 по 1653 он был лорд-генералом, еще позже лорд-протектором Англии, Шотландии и Ирландии.
Еще с молодости Кромвель был убежденным протестантом, что потом сделало его пуританином.
Без всякой военной подготовки он был отличным полководцем, путешествовал по континенту, участвовал в Тридцатилетней войне, был капитаном в начале Английской гражданской войны. Также он возглавил отряж добровольцев-кавалеристов, который потом сформировался в «Железнобокую кавалерию», ставшей основой «Армии нового образца». Армия опиралась на демократические элементы. Кромвель был только командующим кавалерии, которая разбила Карла 1 в сражении при Нейзби 1645 года.
Кромвель также был лидером парламентской пуританской коалиции, так что победа над Карлом 1 была победой над абсолютной властью.
Как государственный деятель, он упраздник верхнюю палату парламента, назначил совет, который состоял из его боевых соратников, запретил дуэли в армии, ввел статус гражданских браков, подавил восстание в Ирландии и Шотландии, оккупировал Ирландию.
Оливер Кромвель имел большое исторические значение. Он был очень популярен у народа, пытался заложить основы правового государства, использовал жесткие меры в наведении порядка, но пытался также узурпировать власть, став единоличным правителем государства.
Не було кому захисти Київської Русь !