Олекса Довбуш - Один з найвідоміших опришків, національний герой.
Объяснение:
Олексу Довбуша до середини XIX століття багато істориків сприймали як цілковиту вигадку. Та у 1850-х роках польський історик А. Бельовський знайшов так звані чорні книги Станіславського міського суду початку та середини XVIII століття, судові документи, які довели, що Олекса Довбуш справді існував і що його слава аж ніяк не є перебільшеною. У цих документах ішлося про окремі, проте дуже виразні епізоди діяльності опришка та його поплічників. Було встановлено перебіг кількох здійснених ними злочинів. Згодом знайшлися й інші документи. Було встановлено роки життя та обставини смерті Довбуша; із паперів вдалося також частково реконструювати характер Довбуша та мотиви його вчинків.
Офіційно в документах Олексу називають Добощуком, рідше Добошем. В опришки пішов 1738 року, що було не ради власної наживи чи якоїсь помсти, а з необхідності. До того змусила тодішня національна, політична й економічна ситуація.
З конкретно поневолення України Москвою, Польщею, Мадярщиною, а в кінці Австрією, було основною причиною повстань опришків. Другий чинник невдоволення і бунту — особиста неволя (панщина або кріпацтво). І в кінці чималу роль відіграла соціальна нерівність: надто безсовісна польська та мадярська знать, урядові австрійські мандатори відділи смоляків.
Нечисленні документи, що відомі дотепер, говорять, що Олекса Довбуш був непересічною постаттю. Тай за народними традиціями невідомо випадків, коли населення прославляє вбивць, оспівує їх у легендах, піснях чи переказах.
Розповіді та документальні підтвердження свідчать, що не лише гроші і всілякі інші скарби були мотивацією ватажка та його загону. Вони були радше засобом для існування та ведення нелегкого життя.
Одним з найбільш вдалих походів Олекси Довбуша став напад на Богородчанський замок у1744 році (справжній кам'яний замок взяв вперше). Здобич перевершила всі очікування. Там, крім скарбів економа Шидловського, зберігалися заощадження панів Подлянского, Косановского і Романовського. Грошей виявилося так багато, що опришки дозволили собі влаштувати справжній відпустку, буквально зникнувши більше ніж на рік.
Олекса Довбуша дійсно досить часто роздавав награбоване бідним. Так, документально підтверджено (показаннями на суді розбійника Палійчука), що опришки роздали селянам кошти, захоплені на шляхетському дворі у Воскресинцях, а також поділилися золотом, захопленим у вірменських купців з Кутського району Прикарпаття.
Також Довбуш проявив себе як справжній народний месник. Відомий випадок з полковником Злотницьким, який під час декількох каральних операцій дуже жорстоко поводився з гуцулами. Тоді загін опришка, подолав величезну відстань, аби помститися за народні кривди.
Злотницький хотів відкупитися, але Олекса відказав: «Не по гроші сюди прийшов, але по твою душу, аби більше людей не мучив!», і власноруч його зарубав. Маєток полковника спалили, але при тому нічого з нього не взяли.
За Олексою, як за національним героєм, стояв простий народ. Трудящі люди відрізняли Довбуша, месника і повстанського ватажка, від тих хто йшов в опришки заради поживи. Народ був на його боці і не тільки попереджав про небезпеку, а й часто переховував. Тут і криється пояснення того, чому стільки війська ніяк не могло впіймати Довбуша. А той в свою чергу віддячував тим, що карав народних гнобителів. Цікаво, що не тільки народ, але й убога українська шляхта, цісарські урядники, а навіть деякі священики підтримували збройний спротив опришка проти окупантів і загарбників.
Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш «вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великі пошані…»
Первоначально они были кочевниками.Во главе еврейских племён стояли старейшины.Они хранили предания о своего народа. Эти предания вошли в Библию.Самая древняя часть Библии – Ветхий Завет.Она содержит мифы и предания о еврейском народе.Ветхий Завет стал священной книгой у евреев и христиан.Ветхий Завет содержит не только рассказы о старине, но и размышления мудрецов.Со временем евреи пришли к единобожию и стали почитать Бога – Яхве.Ветхий Завет начинается с мифа о сотворении мира.
Миф о первых людях Адаме и Еве.
Жили Адам и Ева в раю не зная, что хорошо и что плохо. Росло в раю «древо познания» и не разрешал Бог рвать плоды с него.Ева съела плод и угостила им Адама. Бог узнал об этом и изгнал людей из рая.
Библейские сказания о предках еврейских племён
История целого народа излагается, как предание об одной большой семье.Родоначальниками евреев считались Авраам, его сын Исаак и внук Иаков.У Иакова было несколько сыновей,но больше всего он любил Иосифа.
Завидовали братья Иосифу и продали его в рабство.В Египте Иосиф стал рабом у вельможи. Умён и удачлив был раб, и вскоре оказался при дворе фараона.Увидел однажды на рынке Иосиф братьев и простил им старую обиду.Все вместе поселись они в Египте.Стали притеснять египтяне потомков Иакова. Заставлял их фараон много работать и приказал всех новорождённых мальчиков отдавать палачам.Лишь один мальчик уцелел назвали его Моисеем.Моисей умолял фараона отпустить израильтян, но владыка Египта был не умолим.Тогда израильтяне во главе с Моисеем бежали.Вышли они к Красному морю. Бог раздвинул море, и израильтяне по сухому дну.Наконец пришли они к высокой горе Синай. Моисей поднялся на неё, а всем остальным приказал оставаться в низу.Евреи заключили с Яхве завет, то есть договор. Они согласились выполнять все заповеди Бога.
или
Миф о «еврейском народе» Карл Линней вошел в историю как великий классификатор. Всех людей он делил на белых законодателей и черных рабов. (Исторический факт) Со 135 года по Р.Х., после трех восстаний иудеев против Рима, иудеев поголовно выселили из Иудеи. Весь народ до последнего человека оказался в диаспоре. В эпоху Римской империи иудеи расселились на огромной территории — от Иберии (современной Испании) и Северной Африки (современного Алжира и Туниса) до самых восточных пределов Рима. Античные евреи говорили на латыни на западе Империи и на греческом на востоке, сохраняя иврит как язык богослужения. В плане происхождения это частично были люди смешанного, сложно устроенного «новобиблейского» народа, частично — потомки десятков народов Империи, принявшие гиюр. В раннем Средневековье сотни тысяч и миллионы евреев жили во всех странах Западного Средиземноморья. Известно, что испанский король Рекаред в VI веке крестил разом 90 000 евреев. Поступок дичайший, но даже если число «новообращенных» преувеличено, масштаб еврейского расселения уже виден. В наше время стали модны историко-генетические изыскания… И вот выяснилось, что примесь еврейской крови есть в 20 % современных испанцев.