Презентація або реферат на тему Міжнародні відносини у державах центрально-східної Європи Написати про міжнородні відносини: Польщі, Угорщини, Чехо-Словаччини, Румунії, Болгарії. пишіть сразу чи сможете написати, тому що в мене мало часу
Країни Центральної та Східної Європи в 20-30-х рр. ХХ ст.
Міжвоєнний період – це процес становлення нових незалежних держав Центральної та Східної Європи, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії та Болгарії. Більшість з них виникли на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та були складовими елементами Версальсько-Вашингтонської системи. Одні з цих країн будуть розвиватися демократичним шляхом та стануть жертвами агресії, а в інших встановляться авторитарні профашистські режими.
Польща.
Відновлення державної незалежності Польщі. Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності.
Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави.
На початку 1918 р. в королівстві Польському, що раніше входило до складу Російської імперії, а з 1915 р. було окуповане австро-німецькими військами галося піднесення націонал-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині створили сприятливі передумови для відновлення незалежності країни.
Чехо-Словачина.
Утворення Чехо-Словачини. До 1918 р. чеські та словацькі землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Перша світова війна та наближення краху імперії Габсбургів викликали національне піднесення серед чехів та словаків. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі.
Саме зусиллями чехословацького комітету, очолюваного Томасом Масариком, було сформовано чехословацький корпус на території СРСР, який першим виступив проти більшовиків.
Угорщина.
Революція 1918 р. Угорщина як частина Австро-Угорської імперії була активним учасником Першої світової війни. Але глибока соціально-економічна криза, призвела до загострення політичного становища країни, активізувався пацифістський та самостійницький рухи. На перше місце висувається граф М. Карої, який вимагав укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною та проголошення незалежності Угорщини. Було утворено Національну раду, у ніч на 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція, було сформовано коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ. Вже 16 листопада Угорщину було оголошено республікою. Угорщина стала незалежною державою.
5. Румунія.
Становище країни після Першої світової війни. На відміну від своїх сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією. Але воєнні дії велися для румунського народу вкрай невдало, окупанти грабували країну, всього збитки від бойових дій та окупації становили 31 млрд злотих лей, людські втрати – 10% населення. Незважаючи на це, в квітні румунський уряд оголосив про анексію Бессарабії, а в листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину. Країни Антанти дали дозвіл на окупацію території Трансільванії.
Конституція 1923 р. декларувала демократичні права, незалежно від їхнього етнічного походження. Законодавчу владу уособлював двопалатний парламент, але значна влада належала і королю, який мав право на дворазове вето, крім того саме монарх повністю контролював виконавчу владу.
Болгарія.
Вступ Болгарії у війну на боці айстро-німецького блоку мав наслідком національну трагедію болгарського народу, було вичерпано людські та економічні ресурси. Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд. Міжнародна ситуація була досить складною для Софії, за Нейїським мирним договором, Болгарія втрачала значну частину своїх земель, армія обмежувалась 20 тисячами вояків, знаяні розміри репарацій. Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки.
Первый алфавит- финикийский . Была первоначально перенята клинопись у народов Месопотамии, при к языку финикийцев.Но для ведения торговых записей и расчетов со временем предельно упростилась клинопись. Согласных звуков в языке финикийцев было 22. Вот они и придумали 22 знака-буквы. Гласные буквы финикийцы на письме не обозначали. Строчки писали не слева направо, как мы, а справа налево.
Буквы финикийцы расставили в определенном порядке. Получился алфавит. Первой буквой алфавита была буква "алеф", или "а"; второй - "бет", или "б". "Алеф" первоначально обозначала "голова быка", а "бета" - "дом". Алфавит у финикийцев заимствовали древние греки, которые также ввели буквы, обозначавшие и гласные звуки. У греков алфавит заимствовали римляне. Славянская, а затем русская азбука была построена на основе греческого алфавита. Таким образом, научившись читать и писать, мы оказываемся в прямой связи с древними финикийцами. Но затем финикийцы были завоеваны филистимлянами, которые захватили земли южнее Финикии. Эти земли стали называться Фалестения ( Пелестина). До сих пор палестинцы называют Палестниу- " Фелестиниа". Так что первый алфавит -финикийский, но возник исторически на землях, которые позднее,с в 12-10 вв.до н.э. принадлежать филистимлянам. О взаимоотношениях этих двух народов хорошо сказано в Библии ( Ветхом завете)
Дорогу построили лишь к 1746 г., и не по прямому направлению, а с заходом в Старую Руссу, Ржев и Волоколамск. На всем протяжении 728 верст ее вымостили бревнами и фашинником. Езда по тракту была нелегкой, что подтверждают впечатления А.С. Пушкина от поездки; "Целые шесть дней тащился я по несносной дороге и приехал в Петербург полумертвый".В 1817-1834 гг. построено Московское шоссе – выдающееся сооружение того времени не только в масштабах России, но и Европы. А.С. Пушкин, "катясь по гладкому шоссе в спокойном экипаже", писал о нем уже иначе: он называл его великолепным.В первой половине XIX в. в Англии, Франции, Германии и Северо-Американских Соединенных Штатах уже существовали железные дороги. В России же велась острая полемика между сторонниками и противниками строительства железных дорог. В числе сторонников были прогрессивно мыслящие ученые и инженеры; противостояли им в основном владельцы гужевого и водного транспорта, выдвигавшие в защиту своей позиции, в частности, такие аргументы, как загрязнение окружающей среды, холодный климат и как следствие – невозможность эксплуатации дороги в зимний период из-за снежных заносов.Возможно, полемика продолжалась бы и дальше, но дело ускорил профессор Венского политехнического института инженер Ф.А. Герстнер, обратившийся к императору Николаю I с запиской о строительстве в России сети железных дорог. Предложение было рассмотрено и принято: в 1837 г. первая в России железная дорога общего пользования между Санкт-Петербургом и Царским Селом, спроектированная австрийским инженером, начала действовать. Финансировало строительство акционерное общество, которое возглавлял граф А.А. Бобринский; Ф.А. Герстнер являлся техническим директором; в число учредителей входили предприниматели Б.Б. Крамер и И.К. Плитт.В 1838 г. железную дорогу общей протяженностью 27 км с шириной колеи 1829 мм открыли до Павловска, Здесь был построен вокзал с рестораном и театром, где в течение девяти сезонов выступал "король вальсов" Иоганн Штраус. Таким образом, Ф.А. Герстнер выполнил условие, поставленное Николаем I: "построить в виде опыта Царскосельскую, или Павловскую, железную дорогу с увеселительным на оконечности воксалом". Дорога доказала возможность ее круглогодичной эксплуатации. Во избежание снежных заносов рельсовый путь строился на земляном полотне высотой около трех метров.Все оборудование для рельсового пути, подвижной состав были заказаны за границей. Первые паровозы на этой дороге имели имена: "Лев", "Орел", "Стрела", "Богатырь", "Проворный", "Слон". Получили названия и вагоны, в зависимости от их вида: "карета", "линейка", "шарабан", "ваггон".Вопрос о строительстве железной дороги между С.-Петербургом и Москвой становился все более актуальным. В 1839 г. по повелению Николая I в Северо-Американские Соединенные Штаты командируются инженеры путей сообщения П.П. Мельников и Н.О. Крафт. Цель командировки – изучение постройки и эксплуатации американских железных дорог как наиболее соответствующих российским по климатическим условиям. Одновременно по поручению императора Комитет министров приступает к рассмотрению поступающих проектов устройства железной дороги между столицами.Па́вел Петро́вич Ме́льников (22 июля (3 августа) 1804 — 22 июля (3 августа) 1880, Любань) — российский инженер, один из авторов проекта железной дороги Санкт-Петербург — Москва, первый министр путей сообщения Российской империи (1865—1869). Автор первой русской книги о железных дорогах и первых Технических условий проектирования станций
Объяснение:
Країни Центральної та Східної Європи в 20-30-х рр. ХХ ст.
Міжвоєнний період – це процес становлення нових незалежних держав Центральної та Східної Європи, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії та Болгарії. Більшість з них виникли на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та були складовими елементами Версальсько-Вашингтонської системи. Одні з цих країн будуть розвиватися демократичним шляхом та стануть жертвами агресії, а в інших встановляться авторитарні профашистські режими.
Польща.
Відновлення державної незалежності Польщі. Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності.
Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави.
На початку 1918 р. в королівстві Польському, що раніше входило до складу Російської імперії, а з 1915 р. було окуповане австро-німецькими військами галося піднесення націонал-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині створили сприятливі передумови для відновлення незалежності країни.
Чехо-Словачина.
Утворення Чехо-Словачини. До 1918 р. чеські та словацькі землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Перша світова війна та наближення краху імперії Габсбургів викликали національне піднесення серед чехів та словаків. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі.
Саме зусиллями чехословацького комітету, очолюваного Томасом Масариком, було сформовано чехословацький корпус на території СРСР, який першим виступив проти більшовиків.
Угорщина.
Революція 1918 р. Угорщина як частина Австро-Угорської імперії була активним учасником Першої світової війни. Але глибока соціально-економічна криза, призвела до загострення політичного становища країни, активізувався пацифістський та самостійницький рухи. На перше місце висувається граф М. Карої, який вимагав укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною та проголошення незалежності Угорщини. Було утворено Національну раду, у ніч на 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція, було сформовано коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ. Вже 16 листопада Угорщину було оголошено республікою. Угорщина стала незалежною державою.
5. Румунія.
Становище країни після Першої світової війни. На відміну від своїх сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією. Але воєнні дії велися для румунського народу вкрай невдало, окупанти грабували країну, всього збитки від бойових дій та окупації становили 31 млрд злотих лей, людські втрати – 10% населення. Незважаючи на це, в квітні румунський уряд оголосив про анексію Бессарабії, а в листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину. Країни Антанти дали дозвіл на окупацію території Трансільванії.
Конституція 1923 р. декларувала демократичні права, незалежно від їхнього етнічного походження. Законодавчу владу уособлював двопалатний парламент, але значна влада належала і королю, який мав право на дворазове вето, крім того саме монарх повністю контролював виконавчу владу.
Болгарія.
Вступ Болгарії у війну на боці айстро-німецького блоку мав наслідком національну трагедію болгарського народу, було вичерпано людські та економічні ресурси. Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд. Міжнародна ситуація була досить складною для Софії, за Нейїським мирним договором, Болгарія втрачала значну частину своїх земель, армія обмежувалась 20 тисячами вояків, знаяні розміри репарацій. Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки.