Юлій Цезар - це один із найвідоміших воєнних лідерів всіх часів. Він був державним діячем, генералом і, зрештою, диктатором, і його дії залишили незгладимий відбиток не лише на Римі, а й на світовій історії. Нижче наведені одні із найбільших військових походів.
Битва при Бібракті була другою великою битвою за часів гальського походу Цезаря і призвела до вирішальної перемоги для римського генерала. Після свого перебування на посаді консула в 59 році до н.е., Цезар тонув у боргах. Цезар сподівався використати свої легіони для розграбування деяких територій та зменшення боргу. Є ймовірність, що Галлія не була навіть його першою ціллю. Він, налаштовував свій похід на Дакію. Однак, Цезар розпочав свою галльську кампанію у 58 році до н.е. у відповідь на плани Гельвеція щодо масової міграції на римську територію. Гельвецій дізнався, що римляни прямують до міста Бібракт, щоб отримати більше запасів, тому скористалися можливістю спробувати переслідувати лінії постачання Цезаря. Врешті-решт, римляни відігнали противника назад до табору, і, варвари розійшлися, тим самим давши Цезарю перемогу на початку свого походу.
Битва при Алезії (52 р. до н.е.)
На думку більшості істориків цей похід належить до найбільшої перемоги Цезаря. Алесія була в облозі, і це демонструвало військовий геній римського полководця. До 52 року до нашої ери галлі зрозуміли, що об'єднаний фронт має важливе значення, якщо вони матимуть надію побити римлян. Верцингеторікс очолив галльські сили. Він розпочав несподівану атаку, яку розбили римляни; останні понесли мінімальні втрати. Цезар наказав своїм людям викопати траншею між двома річками, що оточують місто, щоб захистити себе від майбутніх нападів. Верцингеторікс допустив помилку, що дозволив римлянам завершити свій проект, оскільки він знав, що на шляху йде величезна сила до У розпал боїв Цезар наказав своїй кінноті залишити свої позиції та атакувати тил ворога. Це було вирішальним кроком, який спонукав галлів відступити. Похід в Алезію практично ознаменував закінчення галльських воєн і встановив панування Риму в регіоні століттями.
Битва при Фарсалі (48 р. до н.е.)
Громадянська війна почалася між Цезарем і Сенатом, коли останній не дозволив завойовнику Галії балотуватися на консула. Цезар був розлючений, і 10 січня 49 р. до н.е. він провів свою армію через річку Рубікон на кордоні Галії та Італії. Традиційно переправу через цю річку вважали актом війни. Суперник Цезаря Помпей вирішив битися за Сенат. Перетнувши Рубікон, Цезар за до Марка Антонія захопив кілька італійських міст. Цезар увійшов у Рим і пограбував його скарбницю. Далі він послідував за Помпеєм, який втік разом із членами Сенату.
Вирішальний бій відбувся при Фарсалі 9 серпня, і Цезар опинився в слабкому становищі. Його армія, ймовірно, містила не більше 22 000 солдатів, тоді як Помпей командував силою приблизно 45 000. 2000 найкращих воїнів Цезаря перемогли Помпея з лівого флангу. Це була надзвичайна перемога і вирішальне значення в умовах громадянської війни.
Серед інших великих походів Цезаря можна виділити битву при Тапсі (46 р. до н.е.) та битву при Мунді - (45 р. до н.е.).
Более или менее достоверные сведения об украинских казаках появляются с конца ХV в. (Первые исторические упоминания датируются 1489 г., хроникаМартина Бельского, и 1492 г.,письмо Великого князяЛитовского Александракрымскому хану Менгли-Гирея). Однако следует иметь в виду, что эти даты появления казачества являются условными, они лишь отражают долговременный исторический процесс, начатый ранее, в ходе которого украинское казачество определенноеобщественное эволюцию, из бытового явления превратилось в отдельное сословие со своими привилегиями.
Причин появления украинского казачества, обусловленные такими взаимосвязанными факторами:
Во-первых - это естественное стремление людей к личной, хозяйственной, духовной и политической свободы, которую они в Польско-Литовском государстве постепенно теряли. Чтобы получить эту свободу, смелые, Самые предприимчивые крестьяне и мещане Подолья, Волыни, Киевщины, а также Западного Подолья и Галичины бежали с давно обжитых земель сначала в степи Южной Брацлавщины и Киевщины, а впоследствии в бескрайние просторы Дикого Поля и за Днепровские пороги.
Во-вторых - на этих необжитых землях крестьяне находили личную свободу, но вместе с тем жизнь здесь проходило на грани смертельного риска, под постоянной угрозой вражеского татаро-турецкого нападения и уничтожения, поэтому они постоянно должны быть готовыми к отражению и борьбе с врагом
До появления украинского казачества вели и такие глубинные причины, как инстинкт самосохранения народа, нежелание части элиты нации потерять величие княжеской эпохи, независимости, которая, хотя минимально, но еще удерживалась в др. пол. ХУ вв.
Казацкий стан воплощал споковичне стремление человека к свободе, свободе, романтики, славы, мужества, это было бегство и защита от принуждения, подданства, унижения и т. д.
Итак, причины, которые обусловили возникновение украинского казачества, имели комплексный характер. К ним относились как экономические, политические, военно-стратегические, так и социальные факторы. Игнорирование или, наоборот, гипертрофированное изображение любого из них приводят к деформированного воспроизведение обстоятельств появления и развития казачества. Здесь нецелесообразно отдавать приоритет хозяйственным занятием населения перед необходимостью защиты южного пограничья от вторжений татар или акцентировать внимание лишь на побегах от господ как одной из форм социальной борьбы в ущерб другим факторам. Только с учетом всех обстоятельств, причем не механически, а в широком диалектической взаимосвязи, можно приблизиться к воссоздания целостной картины возникновения и начальных этапов развития украинского казачества.
Юлій Цезар - це один із найвідоміших воєнних лідерів всіх часів. Він був державним діячем, генералом і, зрештою, диктатором, і його дії залишили незгладимий відбиток не лише на Римі, а й на світовій історії. Нижче наведені одні із найбільших військових походів.
Битва при Бібракті була другою великою битвою за часів гальського походу Цезаря і призвела до вирішальної перемоги для римського генерала. Після свого перебування на посаді консула в 59 році до н.е., Цезар тонув у боргах. Цезар сподівався використати свої легіони для розграбування деяких територій та зменшення боргу. Є ймовірність, що Галлія не була навіть його першою ціллю. Він, налаштовував свій похід на Дакію. Однак, Цезар розпочав свою галльську кампанію у 58 році до н.е. у відповідь на плани Гельвеція щодо масової міграції на римську територію. Гельвецій дізнався, що римляни прямують до міста Бібракт, щоб отримати більше запасів, тому скористалися можливістю спробувати переслідувати лінії постачання Цезаря. Врешті-решт, римляни відігнали противника назад до табору, і, варвари розійшлися, тим самим давши Цезарю перемогу на початку свого походу.
Битва при Алезії (52 р. до н.е.)
На думку більшості істориків цей похід належить до найбільшої перемоги Цезаря. Алесія була в облозі, і це демонструвало військовий геній римського полководця. До 52 року до нашої ери галлі зрозуміли, що об'єднаний фронт має важливе значення, якщо вони матимуть надію побити римлян. Верцингеторікс очолив галльські сили. Він розпочав несподівану атаку, яку розбили римляни; останні понесли мінімальні втрати. Цезар наказав своїм людям викопати траншею між двома річками, що оточують місто, щоб захистити себе від майбутніх нападів. Верцингеторікс допустив помилку, що дозволив римлянам завершити свій проект, оскільки він знав, що на шляху йде величезна сила до У розпал боїв Цезар наказав своїй кінноті залишити свої позиції та атакувати тил ворога. Це було вирішальним кроком, який спонукав галлів відступити. Похід в Алезію практично ознаменував закінчення галльських воєн і встановив панування Риму в регіоні століттями.
Битва при Фарсалі (48 р. до н.е.)
Громадянська війна почалася між Цезарем і Сенатом, коли останній не дозволив завойовнику Галії балотуватися на консула. Цезар був розлючений, і 10 січня 49 р. до н.е. він провів свою армію через річку Рубікон на кордоні Галії та Італії. Традиційно переправу через цю річку вважали актом війни. Суперник Цезаря Помпей вирішив битися за Сенат. Перетнувши Рубікон, Цезар за до Марка Антонія захопив кілька італійських міст. Цезар увійшов у Рим і пограбував його скарбницю. Далі він послідував за Помпеєм, який втік разом із членами Сенату.
Вирішальний бій відбувся при Фарсалі 9 серпня, і Цезар опинився в слабкому становищі. Його армія, ймовірно, містила не більше 22 000 солдатів, тоді як Помпей командував силою приблизно 45 000. 2000 найкращих воїнів Цезаря перемогли Помпея з лівого флангу. Це була надзвичайна перемога і вирішальне значення в умовах громадянської війни.
Серед інших великих походів Цезаря можна виділити битву при Тапсі (46 р. до н.е.) та битву при Мунді - (45 р. до н.е.).
Подробнее - на -
Объяснение: