карача́ево-черке́сская респу́блика (карач.-. къарачай-черкес республика, кабард.-черк. къэрэшей-шэрджэс республикэ, абаз. къарча-черкес республика, ног. карашай-шеркеш республика; кратко: карача́ево-черке́сия) — субъект российской федерации[8], республика в её составе. входит в состав северо-кавказского федерального округа, является частью северо-кавказского района.
столица — город черкесск.
граничит на западе с краснодарским краем, на севере со ставропольским краем, на востоке — с кабардино- республикой, на юге, вдоль главного кавказского хребта — с грузией и абхазией[9].
образована 12 января 1957 года как карачаево-черкесская автономная область, в 1992 году преобразованная в республику.
государственные языки: абазинский, карачаевский, ногайский, и черкесский. язык, согласно конституции республики, является также языком межнационального общения и официального делопроизводства[10].
на мою думку 1. які течії переважали в українському русі галичини в 60—70-х рр. xix ст.? 2. чим можна пояснити розкол, що виник в українському русі?
радикальна течія в українському русі галичини. вихід українського руху (як москвофілів, так і народовців) на широку політичну арену був наслідком розгортання в європі політичних рухів, поширення модерних європейських політичних теорій, зокрема соціалізму. новий імпульс українському руху в галичині дала східноукраїнська інтелігенція, яка на той час була більш освіченою та обізнаною в європейських політичних теоріях. цьому сприяла, зокрема, діяльність м. драгомано-ва, який закликав молодь підвищувати свій інтелектуальний рівень, знайомитись із кращими надбаннями культури й науки. на його заклики відгукнулася невелика група західноукраїнської молоді. так в українському русі виникла ще одна течія — радикальна.
перші прибічники м. драгоманова з’явились у віденському клубі українських студентів «січ». наприкінці 70-х рр. xix ст. його ідеї підтримували два львівські студентські гуртки: «академічний гурток» (перебував під впливом старорусинів) і народовський «дружній лихвар». згодом коло їхніх прихильників розширювалося. найбільш здібними послідовниками поглядів м. драгоманова стали іван франко та михайло павлик.
свою діяльність представники нової течії розпочали з активної пропагандистської роботи. із 1876 р. м. павлик та і. франко редагували журнал «друг». вони відкинули «язичіє», яким публікувався журнал, і перейшли на українську народну говірку. свої перші критичні статті діячі спрямували проти старорусинів. згодом вони зачепили й народовців, висміюючи їх за невисоку якість літературної продукції та консерватизм. проте основний удар припав на духовенство, яке радикально налаштована молодь намагалась усунути від керівної ролі в духовному житті суспільства. таку гостру критику неоднозначно сприйняли як провідники українського руху, так і загалом західноукраїнське суспільство.