В древние времена когда-то существовало в Месопотамии царство Урук, которым правил молодой воитель Гильгамеш.
Завоевал он царство в упорной борьбе, поскольку обладал неукротимым нравом и огромной нечеловеческой силой. Мог одними руками одолеть большого хищника. Власть богов Гильгамеш не признавал, никого не слушал и принимал решения лично.
Правя городом, приказал однажды Гильгамеш возвести вокруг границ города оборонительную стену из камня. Строительством царь руководил безжалостно, чем довел жителей до полного изнеможения и вызвал их крайнее недовольство. Не выдержав правления тирана, жители царства обратились к богам за
Боги услышали жалобы людей и решили создать равного по силе человека противостоять Гильгамешу. Так в окрестностях царства появился Энкиду, обладающий чудовищной силой могучий первобытный человек.
Энкиду выступил перед грозным царем, и схватились они в жестоком поединке, громя и уничтожая все вокруг. Однако победу никому из воинов удержать не удалось, так как юноши оказались равными по силе и мужеству. Они восхитились друг другом, и с этого дня началась их крепкая дружба, а мать Гильгамеша приняла Энкиду как сына. Царь же обретя нового товарища, очень изменился, характер смягчился, свирепый гнев исчез, но жажда славы и подвигов не оставила его.
Протягом 1990-х років розвиток екологічної політики країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) визначався дією двох різних імперативів. Необхідно було, по-перше, реагувати на екологічну спадщину комуністичної доби, а по-друге, вирішувати проблему гармонізації з екологічною політикою Європейського Союзу (ЄС).
Наслідком сплеску екологічної активності на початку 1990-х років стали прийняття низки нових законів, увага до екологічних аспектів приватизації та експериментування з новими ініціативами, зокрема застосування еколого-економічних інструментів, таких як оподаткування викидів у довкілля і торгівля квотами на викиди. В деяких випадках це призвело до ухвалення прогресивних законів, що іноді навіть якісно перевершували існуюче екологічне законодавство ЄС. Однак через складність трансформаційних процесів в країнах ЦСЄ питання природного довкілля практично зійшли з авансцени, поступившись місцем іншим болючим проблемам.
В останні роки екологічна політика країн ЦСЄ визначалася здебільшого зусиллями щодо вступу до ЄС. Заплановане розширення ЄС стало домінуючим чинником, що впливає на формування екологічної політики в 10 посткомуністичних країнах ЦСЄ, які були за до переговорів щодо членства в Євросоюзі: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словакії, Словенії, Угорщини й Чехії. Ця ситуація зумовлена вимогою, згідно якої для набуття членства в ЄС країна-кандидат має прийняти Acquis Communautaire (або просто acquis) – масив спільного законодавства ЄС, важливою і невід’ємною частиною якого є екологічна складова (понад 200 Екологічних Директив – нормативних актів, рішень і стратегій).
Відтак, розвиток екологічної політики у посткомуністичних країнах ЦСЄ був повністю функціонально підпорядкований необхідності її узгодження з політикою ЄС. При цьому, першочерговим питанням для країн ЦСЄ стала мінімізація негативного впливу цієї гармонізації на їхнє економічне зростання і конкурентоспроможність.