обсственно причина его смерти не только и не столько гомосексуализм, ИМХО, конечно же. И до него и после гомики правили странами вполне успешно. Здесь свою роль сыграли честолюбие сэра Мортимера, ставшего любовником королевы Изабеллы, жены Эдуарда и дочери французского короля по совметительству. А также оскорбленная гордость женщины, которую муж публично унижал, грабил, променял на мужчин. Она ведь была не какой-то заштатной дамочкой, а дочерью самого могущественного в Европе на тот момент монарха. Ее непомерное честолюбие, которое доказывает тот факт, что она притязала также и на французский трон после смерти отца, также не стоит списывать со счетов. Таким образом, личные эмоции нескольких людей, решили судьбу горе-короля. А волнения народа, война в Шотландии, недовольство баронов тем, что король облагодетельствовал только своих любовников были лишь благоприятным фоном для этих событий. Это, конечно, только мое мнение, но большинство исторических свершений имеют под собой основу из сугубо личных переживаний участников происходящего, но всегда облекаются в политическую оболочку необходимости и государственной важности, тем более очевидную, чем дальше от нас это событие.
Рекомендую почитать Мориса Дрюона серию Проклятые короли. Конкретно смерть Эдуарда описывается в книге "Французская волчица" (так называли Изабеллу) .
Объяснение:
Лицарський турнір — військове змагання лицарів у середньовічній Західній Європі. Імовірно, турніри почали проводитись з другої половини XI століття. Батьківщина турнірів — Франція.Батьком турніру називають Жоффруа де Прейлі (перша половина XI століття). Призначення турніру — демонстрація бойових якостей лицарів, що складали головну військову силу Середньовіччя. Сучасні французькі історики[1]пов'язують появу турнірів з ситуацією що склалася на той момент в Північній Франції серед лицарства. Внаслідок жорсткого майорату сформувався потужний молодших синів які не мали майже ніяких сподівань на батьківський спадок та родину[2]. Єдиним шансом якось просунутися в житті для цих молодих вояків була війна, тож вони усіляко її підтримували, а часто й провокували. Феодали та голови знатних родів змушені були постійно утримувати в покорі цю буйну молодь. Хоч сама ідея змагань між вояками дуже давня, але турніри як постійне явище виникли саме як заміна війні в мирний час, аби чимось зайняти войовничих лицарів. Перші турніри проводилися на кордонах феодальних ворогів, без сторонніх глядачів і зводилися до боїв між двома загонами. Однак турніри розвивалися і поступово почалиТурніри зазвичай влаштовувалися королем або баронами, великими сеньйорами в особливо урочистих випадках: на честь шлюбів королів, принців крові, у зв'язку з народженням спадкоємців, укладанням миру і т. д. На турніри збиралися лицарі з усіх кінців Європи. Він відбувався публічно, при широкому скупченні феодальної знаті та народу.«Якогось надвечір'я заполонивши двір,
лицарство розмаїте затіяло турнір,
і сходилися в герці на мить, і падав хтось...
На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.[3] »
Зазвичай турніри проводилися взимку, найчастіше в лютому чи на Різдво. Рідше їх організовували в жовтні й на Великдень. Турніри також намагалися не проводити в неділю та у вихідні дні.
Найчастіше турніри починалися у понеділок чи вівторок і тривали до п'ятниці. При цьому перший день зазвичай відводився для змагань молодих та недосвідчених лицарів. Змагання тривали від полудня й до смеркання, після чого починався бенкет.
Для турніру обиралось підходяще місце поблизу великого міста. Влаштовувалося ристалище. Воно зазвичай мало чотирикутну форму і було обнесене дерев'яним бар'єром. Поруч ставились лавки, ложі, намети для глядачів. Проведення турніру регламентувалось особливим кодексом, за дотриманням якого стежили герольди, вони називали імена учасників і умови турніру. набувати ознак театралізованого спортивного дійства з правилами, регламентацією та глядачами.Умови (правила) були різними. В цілому з часом турніри усе більше віддалялися від справжніх боїв, а з іншого постійно зростали вимоги до учасників турнірів, їх спорядження тощо. Тому ранні турніри фактично були повноконтактними боями простих воїнів у бойових обладунках, лише дещо пом'якшеними правилами, а пізні турніри це фактично елітний вид спорту який вимагав великих витрат і спеціального спорядження. Наприклад XIII столітті лицар не мав права брати участь у турнірі, якщо не міг довести, що чотири покоління його предків були вільними людьми. Згодом на турнірі почали перевіряти герби, запровадили спеціальні турнірні книги і турнірні списки. Учасники турнірів повинні були користуватися однаковою зброєю. Частіше за все спочатку лицарі, щойно посвячені в лицарське звання, так зване «жюте» мчали один на одного зі списом напереваги. Якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірна зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. Такий поєдинок називався тіост — поєдинок на списах.