Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра наприкінці XV ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.
Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.
Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, у зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
Объяснение:
1)Відносини і боротьба з монголо-татарами
Перемога під Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагу внутрішнім справам. Він провів глибокі реформи в усіх галузях життя.
2)Реформаторська діяльність Данила була перервана новим лихом: рухом татар на захід. На початку 1241 року татари здобули Колодяжин, Кам'янець, Данилів, Крем'янець, Галич, Володимир, "інниї гради, многі їм же ність числа" i посунули далі на захід. 1242 року, довідавшись про смерть великого хана Угедея, вони повернули на схід.
3)Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральне приниження авторитет Данила значно зріс після відвідин у хана. Він повернувся з ярликом хана, як його васал, i таким чином міг сподіватися на захист збоку татар в разі будь-яких конфліктів. Так зрозуміли його становище сучасники, які зі страхом чекали на новий напад татар.
4)В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, який протягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли він просив для сина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав сам послів з пропозицією шлюбу
5)Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилися щось на це відповідати i радили відкласти питання до повороту Данила від хана.
Название: Бахчисарасайский мирный договор.
Сообщение: Причиной войны послужила попытка Османской империи вмешаться в русско-польское противостояние и захватить контроль над Правобережной Украиной. В 1656 году пост великого визиря Османской империи захватил энергичный человек Мехмед Кёпрюлю, который сумел усилить дисциплину армии и нанести несколько поражений врагам. Австрия вынуждена была заключить в 1664 году не особенно для неё выгодный мир в Васваре, в 1669 году османы завоевали Крит.
В 1669 году гетман Правобережной Украины Пётр Дорошенко стал вассалом Османской империи. Опираясь на нового союзника, в 1672 году султан Мехмед IV объявил Речи Посполитой войну и отправил на Правобережную Украину трёхсоттысячное войско, которое весной перешло Дунай. Первая битва между османами и польскими войсками вместе с верными Польше казаками под начальством гетмана Ханенко произошла под Ладыжином. В августе того же года османы вместе с крымскими татарами завладели Каменец-Подольским, перебили массу жителей, других увели в рабство. Ожидали дальнейших ужасов турецкого нашествия, но Мехмед IV не двинулся дальше и вскоре повернул назад.
Успехи турок в Подолье вызвали в Москве сильную обеспокоенность относительно возможного вторжения турок и в Левобережную Украину, находящуюся под российским контролем. На союз с Польшей нечего было рассчитывать, так как поляки заключили с Турцией Бучачский мир, уступив Подолье и обязавшись платить ей по 22 тысяч червоных ежегодно. В Москве решили не дожидаться вторжения турок, а предупредить его.
События русско-турецкой войны были тесно связаны с польско-турецкой войной 1672—1676 и продолжавшейся на Украине гражданской войной. Непосредственной причиной открытия военных действий было нападение османов на Речь Посполитую летом 1672. По условиям Бучачского договора к туркам и их вассалу Петру Дорошенко переходили Брацлавское и Киевское воеводства. В османском лагере обсуждали планы завоевания Киева и Левобережной Украины, а также возможность прорыва русской оборонительной линии. Крымский хан сообщил султану, что на участке от Севска до Путивля это сделать невозможно, так как в этих местах стоят значительные русские силы, и прорвать линию можно только в районе Тамбова. Этот пункт находился слишком далеко от Украины. К войне с Россией султана побуждали послы от казанских и астраханских татар, и башкир, просившие освободить их от власти иноверцев. Царского гонца Василия Даудова, доставившего в Стамбул протест Алексея Михайловича против действий турок на Украине, приняли очень грубо, но к 1673 от планов русского похода отказались, сочтя его слишком трудным.
Одними протестами русское правительство не ограничилось. В мае 1672 донским казакам направили приказ напасть на турецкие и крымские владения с моря; в июне такое же распоряжение получили запорожцы. Находившиеся в Москве крымские послы были отправлены в заключение в Вологду. Запорожцы летом и осенью произвели нападения на Крым, а донцы в августе — на Каланчинские башни — укрепления, поставленные турками в устье Дона
Одновременно было решено начать поиск союзников. В июле иранскому шаху было направлено предложение напасть на турок, пока их силы заняты в Польше. В октябре Павел Менезий, Андрей Виниус и Емельян Украинцев отправились в поездку по европейским столицам, пытаясь убедить западные державы заключить мир и образовать антиосманскую лигу. Русские дипломаты указывали, что Россия и Польша даже соединёнными силами в лучшем случае смогут лишь обороняться от турок. Миссия была безрезультатной. В том году нападение Людовика XIV на Голландию начало новую общеевропейскую войну, поэтому даже Австрия решила сохранить мир с турками. Только Рим обещал содействие, но он мог предоставить лишь дипломатическую поддержку
В октябре был издан указ о подготовке к войне. В нём говорилось о необходимости выступить на польскому королю и защитить православное население Подолии от турецких насилий. 18 декабря на заседании Боярской думы было принято решение о сборе чрезвычайного военного налога.