Объяснение:Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім'я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.
Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першіїі же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.
На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррах-ман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, за арабських поетів і співців.
Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.
Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.
На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з їси. — відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.
1) Никон-седьмой патриарх московский и всея Руси.Авваум-протопоп.2)Никон был инициатором церковной реформы. Предложил упорядочить богослужение и обряды, прегласил греков для составлетия новых болослужебных книг, ввёл троеперстие, заменил земные поклоны поясными во время богослужения.Авваум выступал против реформы Никона, хотел сохранить традиции церкви. Был главой старообрядчества.3)Никон в 1650 году подавил восстание в Новгороде, тем самым расположил к себе Асексея Михайловича.Авваум боролся с официальной церковью.4)Никон в 1666 году изгнан с поста патриарха и отправлен с ссылку в Новоиерусалимский моностырь, по дороге туда умерает.Аввакум умирает в ссылке в Пустозёрске в 1682 году
1) Никон. Любил библейские рассказы. Интерес к религии привел к тому, что уже в 19 лет он стал сельским священном. В 30 - монахом соловецкого монастыря. Познакомившись, с царем, он ему приглянулся. В 1650 году - митрополит новгородский. 1651 - Патриарх. Аввакум. С юных лет посвятил себя церкви. Состоял в кружке ревнителей благочестия. Место в московском Казанском Соборе.
2) Никон. Был за проведение реформы, он же и проводил. Аввакум. Был против за проведение реформы. 3) Никон. Вечное заточение в монастырь. Затем его отпустили, но по дороге он умер. Аввакум. Сожжение.
Объяснение:Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім'я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.
Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першіїі же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.
На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррах-ман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, за арабських поетів і співців.
Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.
Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.
На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з їси. — відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.