Жизнь людей в каменном веке
Нам сейчас даже сложно себе просто представить, как жили и выжили, постепенно осваивая громадные территории, наши предки. Они жили в эпоху оледенения, имея только орудия из кости и камня. Лед, толщина которого в нескольких местах достигала несколько километров, покрывал весь север Евразии. Южнее была территория бескрайней тундры. На этой негостеприимной земле были поселения людей, причем довольно многочисленные.
Их основная и главная пища и источник существования - это громадные животные и мамонты. Археологами обнаружены уже несколько тысяч изделий из кости и самих костей различных животных и зверей при раскопках стоянок палеолитического человека.
Шкура мамонта не пробивалась даже холодным орудием, но на человеку в его загонной охоте приходила неповоротливость этих больших по размерам животных. Большинство стоянок обнаружено по краям оврагов, и на крутых речных берегах. Охотники загоняли в пропасти животных целыми стадами. Их мясо шло для приготовления пищи, шкуры - на одежду, их костей строились жилища. По мнению многих ученых, не все люди каменного века жили в пещерах, они вовсе не были пещерными «троглодитами». Пещеры ими использовались, как места преклонения и совершения религиозных обрядов. На более открытых местах людьми строились землянки, находят даже захоронения или некоторые части какого-то подобия настоящих домов.
Нам сейчас сложно понять жизнь людей, живших в каменном веке. Она целиком зависела от удачной охоты. С этим связано много религиозных обрядов, посвященных культу животных. Племенами велась родословная от разных животных. Одни назывались детьми медведя, другие - змеи, третьи - сокола. Удача на охоте не всегда была постоянной, она скорее случайная. Видимо именно с этим фактором связывают различные запреты и тайны в религиозном представлении наших далеких предков. В палеолите о святилищах, которые находились в очень труднодоступных пещерах, знали только посвященные. В них осуществлялось совершение колдовских магических обрядов, благодаря которым должна была бы прийти удача к охотникам. Подтверждением такой гипотезе есть великолепные настенные изображения древних святилищах, которые считаются феноменом пещерной живописи с красочными рисунками, который до наших дней остается загадкой. Культуру каменного века можно назвать единообразной. Невероятным кажется то, что люди всей планеты, жившие в каменном веке, не сговариваясь использовали совершенно схожие инструменты и изготовляли с их одинаковые вещи, дома и одежду.
Судя по данным раскопок, около двадцати пяти тысяч лет назад в одной из чешских деревень строились дома, изготовленные из глиняных кирпичей, в Сибири в то же самое время возводились палатки из бивней и шкур мамонтов. Но для захоронений нашими предками и в той и другой стране передвигались огромные каменные тяжелейшие плиты, они складывали это этого материала довольно впечатляющие могилы (мегалиты). Кроме установления «могил» такие массивные глыбы использовались как знаки, которые ограничивали территорию, иногда они были своеобразным «монументом» в честь какого-то события или в виде объекта преклонения.
Около пяти тысяч лет тому назад уже строили крупные города. Так, например «Холм мертвых» (Мохенджо-Даро в Пакистане), в нем насчитывалось до десятка тысяч населения, в Цитадели собиралось одновременно пять тысяч человек. Большая часть людей в каменном веке жили все же в небольших поселениях, так как их легче было покинуть при истощении почвы или других природных ресурсов. Некоторые племена вели кочевой образ жизни.
Следует заметить, что время каменного века было не таким уж примитивным и плохим. Люди жили в маленьких деревнях, вели здоровый правильный образ жизни, искренне верили в своих богов, у них в то время была очень хорошей экология и здоровая пища. На большинстве наскальных изображений можно увидеть изображение людей, сидящих у костров на природе или занимающихся охотой. Такое представление очень справедливо для каменного века.
Фемінізм у нас нині не в моді, і не так уже багато українок беруть на себе сміливість назватися феміністками. Одним уже встигли навіяти, що феміністки — це «агресивні чоловіконенависниці і лесбіянки». У інших причини простіші. Як написала одна учасниця дискусії в Інтернеті, «мій коханий, між іншим, поцікавився, феміністка я чи ні, а щойно я пустилася у великі розмірковування на цю тему, відразу перервав мене жорсткою фразою: «Я не бажаю від тебе чути слово «фемінізм» стосовно себе! Інакше...», — і замовчав багатозначно. І тут я відразу ж зрозуміла, що ніяка я не феміністка...»
Однак український фемінізм існує — приблизно так само і на тих же засадах, що й український середній клас. Більше того, як показує історія західної демократії, фемінізм є «природною» ідеологією саме середнього класу. Принаймні і фемінізм, і гендерна проблематика, і розмови про те, що жінка відчуває і мислить інакше, аніж чоловік, і, відповідно, у жінки має бути право на її прямий голос, на артикуляцію свого внутрішнього світу в культурі, у реальності, у суспільстві, у владі, нарешті... — усі ці питання виникають тоді, коли суспільство вже задоволене первинними потребами, коли закінчується етап виживання, дарвінівської боротьби за існування і починається власне життя...
Нові амазонки
Ці особи саме і представляють жіночу частину нашого середнього класу у всій її красі. Серед них є жінки різного віку і життєвих шляхів. Усіх їх об’єднує впевненість у тому, що вони досить сильні, щоб багато чого домогтися в житті і перенести силу-силенну труднощів. Вони зайняті досягненням власного фінансового достатку і, як наслідок, незалежності від чоловіків.
«Мені байдуже, подадуть мені пальто чи ні, двері теж завжди відчиняю сама, а відчинять — от і добре, на такі дрібниці не звертаю уваги. Платити за себе люблю сама — хочу почуватися нікому й нічим не зобов’язаною», — ось типове ставлення «нової амазонки» до проявів галантності й традиційного залицяння. Водночас, на відміну від своїх античних попередниць, «наші» здебільшого аж ніяк не цураються чоловіків і прагнуть реалізувати себе також у сімейному житті. Багато хто з них покладає на себе функцію основного годувальника. Проте їхня незалежність і успішність не означає, що їм не потрібні чоловічі турбота, пестощі, підтримка та розуміння. Тим часом їхнє ставлення до чоловіків, яке найчастіше склалося на підставі гіркого особистого досвіду, дуже неоднозначне. Говорячи словами однієї з них: «я хочу бачити в ньому героя, а в реальності отримую примхливу дитину».
Объяснение: