Объяснение:
Выборы президента Российской Федерации — процедура прямого, тайного, равного и всеобщего голосования по определению президента Российской Федерации на ближайшие 6 лет. Данная процедура проводилась в 1991, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012 и 2018 годах. Ближайшие выборы президента России должны пройти в 2024 году.
Само решение о введении поста президента РСФСР, избираемого всенародным голосованием сроком на 5 лет, было принято на референдуме 17 марта 1991 года, соответствующие положения включены в конституцию РСФСР. В 1993 году при принятии новой Конституции России президентский срок стал составлять четыре года, однако Борис Ельцин находился на посту президента до конца срока, на который он был избран в 1991 году. В 2008 году срок полномочий президента был увеличен до шести лет; это положение начало применяться после президентских выборов 2012 года[1]. По результатам голосования на выборах президентом становится кандидат, набравший абсолютное большинство голосов (50 %+любое число). В случае, если ни один из кандидатов не получил свыше половины голосов, победитель определяется во втором туре, который проводится ровно через три недели после первого и в который выходят кандидаты, занявшие первое и второе места в первом туре голосования. Три человека становились победителями выборов президента РФ — Борис Ельцин (дважды), Владимир Путин (четырежды) и Дмитрий Медведев (единожды). Только один раз, в 1996 году, для определения избранного президента РФ проводился второй тур голосования.
Владимир Владимирович Путин родился 7 октября 1952 года в г. Ленинграде (ныне - Санкт-Петербург). Его отец, Владимир Спиридонович Путин (1911-1999), до Великой Отечественной войны служил на подводном флоте. В 1941 году был призван в Красную армию, служил в истребительном батальоне НКВД, затем в 330-м стрелковом полку 86-й дивизии Красной армии. Был тяжело ранен в ноябре 1941 года. Впоследствии работал мастером на заводе им. Егорова в Ленинграде. Мать, Мария Ивановна Шеломова (1911-1998), работала разнорабочей, дворником, пережила блокаду Ленинграда.
Объяснение:
Выборы президента Российской Федерации — процедура прямого, тайного, равного и всеобщего голосования по определению президента Российской Федерации на ближайшие 6 лет. Данная процедура проводилась в 1991, 1996, 2000, 2004, 2008, 2012 и 2018 годах. Ближайшие выборы президента России должны пройти в 2024 году.
Само решение о введении поста президента РСФСР, избираемого всенародным голосованием сроком на 5 лет, было принято на референдуме 17 марта 1991 года, соответствующие положения включены в конституцию РСФСР. В 1993 году при принятии новой Конституции России президентский срок стал составлять четыре года, однако Борис Ельцин находился на посту президента до конца срока, на который он был избран в 1991 году. В 2008 году срок полномочий президента был увеличен до шести лет; это положение начало применяться после президентских выборов 2012 года[1]. По результатам голосования на выборах президентом становится кандидат, набравший абсолютное большинство голосов (50 %+любое число). В случае, если ни один из кандидатов не получил свыше половины голосов, победитель определяется во втором туре, который проводится ровно через три недели после первого и в который выходят кандидаты, занявшие первое и второе места в первом туре голосования. Три человека становились победителями выборов президента РФ — Борис Ельцин (дважды), Владимир Путин (четырежды) и Дмитрий Медведев (единожды). Только один раз, в 1996 году, для определения избранного президента РФ проводился второй тур голосования.
Владимир Владимирович Путин родился 7 октября 1952 года в г. Ленинграде (ныне - Санкт-Петербург). Его отец, Владимир Спиридонович Путин (1911-1999), до Великой Отечественной войны служил на подводном флоте. В 1941 году был призван в Красную армию, служил в истребительном батальоне НКВД, затем в 330-м стрелковом полку 86-й дивизии Красной армии. Был тяжело ранен в ноябре 1941 года. Впоследствии работал мастером на заводе им. Егорова в Ленинграде. Мать, Мария Ивановна Шеломова (1911-1998), работала разнорабочей, дворником, пережила блокаду Ленинграда.
Виникнення ісламу. Арабський халіфат
Іслам як релігія сформувався на початку VII ст. у південно-західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного ладу й утворення Арабської держави. Засновником і проповідником цієї релігії був Мухаммед ібн Абдаллах (570- 632), який у 610 р. проголосив себе посланцем єдиного Бога. Географічно іслам виник і поширився приблизно там, де виникли та поширилися за кілька століть до нього іудаїзм та християнство, тому іслам запозичив багато ідей та положень цих релігій. Мешканці великих міст Західної Аравії завдяки діяльності іудейських та християнських проповідників були ознайомлені з ідеєю єдинобожжя - головною в новій релігії, що відрізняла її від традиційних язичницьких культів. Згідно з переказами, Мухаммед вперше виступив із проповіддю нової релігії у своєму рідному місті Мекка, але там він не отримав визнання. Рід, вихідцем з якого був новоявлений пророк, не мав особливого впливу в місцевій громаді. Тривалий час населення Мекки залишало поза увагою його проповіді. Байдуже до них поставилися і бедуїни - жителі пустель, які не бажали відмовлятися від традиційних язичницьких культів. У своїх проповідях Мухаммед засуджував язичників та їхніх богів, котрим поклонялися мекканці, й утверджував єдиного Бога: "Немає Бога, окрім Аллаха". А себе Мухаммед називав посланцем Бога - його Пророком. Але ця теза не була сприйнята знаттю.
Мекка в VI ст. відігравала роль релігійного центру Західної Аравії, була місцем прочанства для язичницьких аравійських племен. У місті знаходилося головне святилище - камінь Кааба.
У своїх проповідях Мухаммед схвалював хороші вчинки, за які людина матиме нагороду в потойбічному світі. Крім цього, він засуджував купців і лихварів, які обдурюють своїх покупців. Подібні заклики не змогли консолідувати соціальний рух низів. Усі ці обставини призвели до закономірного наслідку: проповіді Мухаммеда в рідному місті, незважаючи на всі його намагання, успіху не мали. Проти нього виступили верхівка курейшитів і навіть деякі члени його сім'ї. Йому довелося втекти з Мекки в Ясріб (давня назва Медини).
Переселення перших мусульман (ті, хто приймав нову релігію, називали себе мусульманами, тобто покірними Богові ) у Медину означало велике досягнення Мухаммеда. У своєму вченні Пророк виступив у ролі провісника НОВОЇ спільноти людей, яка ґрунтується не на кровній спорідненості, а на єдиній вірі.
Заклик Мухаммеда об'єднатися незалежно від етнічної та племінної належності був новим поштовхом для об'єктивних соціально-економічних і політичних процесів. Досить швидко Мекка усвідомила вигідність ісламу: оскільки Мухаммед визнавав Каабу як святиню, вона набула статусу ісламського релігійного центру, тобто залишилася традиція прочанства в Мекку. Мекканська знать, а також більшість арабських племен навернулися в іслам. Так відбулося об'єднання арабів. Мухаммед став главою Арабської держави і засновником мусульманської віри. Основні положення ісламу викладені у священній книзі мусульман - Корані (після смерті Мухаммеда). Чимало бедуїнських племен Аравії приймали іслам добровільно. Вони не тільки визнали Мухаммеда своїм вождем, а й зобов'язалися сплачувати данину у фонд мусульманської громади, а також ісламський релігійний податок.
Першочерговим завданням ісламу було залучення до цієї релігії нових народів, переважно мирними засобами. Але проти тих, хто не хотів сповідувати іслам, оголошувалася священна війна - джихад. Разом з релігійними догматами запроваджувалися нові закони та державні структури.
Після смерті Мухаммеда Арабською державою управляли халіфи ("заступники Пророка"), тому вона дістала назву Арабського халіфату.
Арабський халіфат на середину VIII ст. став великою феодальною імперією. До його складу (крім країн Арабського Сходу) увійшли Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північно-Західна Індія, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Араби насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина цих країн була арабізована, інша зберегла свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова посіла в науці місце аналогічне латинській у середньовічній Європі.