Первобытно-общинный строй – тип общества, в котором нет классов или каст. Нет и централизованной власти, и чаще всего, нет и законов. Это начальная стадия развития любой культуры или общества. От рабовладельческого строя она отличается тем, что все члены более-менее равны друг другу – стоят на том же месте в социальной лестнице. А в рабовладельческом строю есть рабы, а есть и те, кто эксплуатирует их труд.
Первобытное общество, конечно, имело вождя, который в большинстве случаев играл роль правительства. Он, тем не менее, не всегда был богаче своих соплеменников и не имел абсолютной власти. Вождь чаще всего своему племени советами, он был умнее и опытнее. В первобытном обществе не было других классов – остальные члены были почти равны.
В рабовладельческом строе есть рабы, которые работают, и не получают за это никакой выгоды или дохода, и есть их хозяева, которые пользуются их трудом. Рабов часто порабощают в захваченных землях, вывозя их из их родной страны.
В отличии от первобытного строя, который был первой стадией развития любого общества, рабовладельческий строй не всегда оказывался необходимой стадией, и многие культуры смогли обойтись без него, или пребывали в нем минимальное время.
Духовно-лицарські ордена - в Західній та Центральній Європі військово-чернечі організації лицарів, що створювалися у період хрестових походів в 12-13 ст . під керівництвом католицької церкви головним чином для хрестових походів і війни з невірними: проти ісламу в Святій землі, в Іспанії, або в Туреччині, або проти язичників в Литві, в Естонії, або в Пруссії з метою поширення католицтва (після Реформації іноді і протестантства). Згодом ордени могли стати світськими.
Структура духовно-лицарських орденів була ієрархічною. Кожен орден очолював довічно обраний і затверджений Папою Великий магістр (гросмейстер). Йому підпорядковувалися начальники "провінцій" (місцевих підрозділів ордена) - пріори, а також маршали (відали фінансами ордена), командори (коменданти замків, фортець) та ін. Вони становили генеральний капітул, що періодично скликався і мав законодавчу владу.
У ордені лицарів-ченців була ієрархічна структура. Головними були брати-лицарі. Далі йшли брати-зброєносці і капелани. На чолі таких орденів стояли Великі магістри, яких обирали на довічний термін. Влада у магістрів була воістину велика. При магістрах перебувала рада з інших вищих посадових осіб, які існували в орденах. Практикувалися періодичні збори генеральних капітулів братів-лицарів. Ордени могли бути розділені по територіях, на яких знаходилися монастирі. Підпорядковувалися ордени лише Папі Римському.
Завдяки пожервам, захопленням, лихварським і торговельним угодам духовно-лицарські ордени домоглися великих багатств, стали великими землевласниками, жорстоко експлуатували залежне селянство, і придбали значну економічну і політичну силу. Зі зміцненням в європейських державах централізованої влади духовно-лицарські ордени поступово втратили значення, хоча деякі з них (наприклад, Тевтонський) продовжують існувати.