Козацькі повстання — антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.
Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:
1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка 1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина 1648—1657 — Хмельниччина Головною рушійною силою народних виступів було козацтво. Після блискучої перемоги над турецько-татарською армією під Хотином у 1621 р., здобутої Річчю Посполитою завдяки козацькому війську, польський уряд мусив виконувати свої обіцянки, зокрема, щодо розширення козацького реєстру та збільшення плати за військову службу. Оскільки Туреччина зазнала поразки й небезпека війни з нею не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, натомість було вирішено скоротити козацький реєстр до трьох-п’яти тисяч.
Козаки ж, незважаючи на заборони польського уряду, відновили морські походи на турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели успішні переговори про союз зі Швецією, Іраном, Московією, Кримським ханством. А найрішучіші відверто заявляли: «Якщо король не задовольнить наші побажання, буде біда для Польщі».
Стурбований створенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров’я. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Курукового озера (навпроти Кременчука). За своїми звичаями козаки оточили табір возами, викопали рови й розставили гармати. Понад два тижні козаки героїчно відбивали атаки переважаючого війська. Проте й шляхті було непереливки: війську загрожували нестача харчів і початок морозів. Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які завершилися укладенням компромісної угоди. Від козаків Куруків-ську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість М. Жмайла.
Умови Куруківської угоди 1625 р.
Козацький реєстр мав збільшитися до 6 тис.
Ті, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Учасники повстання підлягали амністії.
Реєстровим козакам встановлено річну плату за службу 60 тис. злотих (крім додаткової плати старшині).
Одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запорожжі, щоб перешкоджати втечам селян.
Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтримувати зносин з іншими державами. Встановлено чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський, по тисячі вояків у кожному. Кожен полк складався з десяти сотень.
Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада та затверджував польський уряд. Верховне ж керівництво здійснював реґіментар - головний начальник коронного війська в Україні.
Ладога - город в волховском районе ленинградской области. до 1703 года - село, с 1703 года - город новая ладога. возникший почти одновременно с петербургом по воле одного и того же человека - петра i, уездный центр сохранился гораздо хуже, чем северная столица. время прошлось по стенам храмов, накренило колокольни, вбило в землю старые домики. основание этого города свидетельствовало о стремлении славян к свободному выходу в море, к свободной торговле, прямому общению людей запада и востока. в этом месте нашего отечества впервые было установлено регулярное сообщение руси с северной и западной европой. своим стремительным возвышением ладога была обязана ключевому положению на евразийских -волжском и -черноморском торговых путях, которые пролегали по крупнейшим рекам восточно-европейской равнины, волге и днепру, и вели в арабский халифат и византию. в течение многих веков ладога защищала северные границы руси и одновременно являлась средоточием тех факторов, которые повлияли на ход европейской . на примере города ладоги можно проследить, как почти двенадцать веков тому назад усилиями многих народов, в первую очередь славян, скандинавов и финнов, создавалась единая европа без границ и национальной разобщенности. модель развития ладоги, "вольного" города, открытого, интегрированного с миром, актуальна и в наши дни. в первые века своего развития ладога стала известна в европе как город международной значимости. через ладогу на кораблях везли меха, оружие, невольников, разнообразные украшения, ткани, предметы роскоши, утварь, пряности и благовония. главным образом через страны в viii—x веках получали основную в то время платежную единицу — арабские дирхемы. ладога в то время была не только транзитным портом. купцы-ладожане сами наладили торговлю с финскими соседями и более далекими племенами и . вплоть до начала xviii века ладога являлась городом-портом, торговым, ремесленным, духовным центром и военной крепостью на северных рубежах страны. таким образом, значение ладоги заключалось в том, что ее основание и развитие обеспечило руси свободный выход к и ее региону и закрепление за страной приневско-ладожских земель.именно в ладоге впервые на территории руси начали возводиться приходские крестовокупольные, с четырьмя столбами и тремя , храмы, распространившиеся затем повсеместно. из шести воздвигнутых тогда храмов полностью сохранились два: церкви успения богородицы и святого георгия победоносца. храм святого георгия по пластической выразительности и изяществу архитектурных форм, по сохранности уникальной фресковой росписи может быть выдвинут в разряд памятников мирового значения. от живописного оформления интерьера храма сохранилось около ста пятидесяти квадратных метров. многое утрачено, но и то, что уцелело, позволяет представить систему первоначальной росписи, созданной артелью незаурядных греческих и мастеров-художников.
Наприкінці XVI — середині XVII ст. українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:
1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка
1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина
1648—1657 — Хмельниччина
Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Після блискучої перемоги над турецько-татарською армією під Хотином у 1621 р., здобутої Річчю Посполитою завдяки козацькому війську, польський уряд мусив виконувати свої обіцянки, зокрема, щодо розширення козацького реєстру та збільшення плати за військову службу. Оскільки Туреччина зазнала поразки й небезпека війни з нею не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, натомість було вирішено скоротити козацький реєстр до трьох-п’яти тисяч.
Козаки ж, незважаючи на заборони польського уряду, відновили морські походи на турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели успішні переговори про союз зі Швецією, Іраном, Московією, Кримським ханством. А найрішучіші відверто заявляли: «Якщо король не задовольнить наші побажання, буде біда для Польщі».
Стурбований створенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров’я. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Курукового озера (навпроти Кременчука). За своїми звичаями козаки оточили табір возами, викопали рови й розставили гармати. Понад два тижні козаки героїчно відбивали атаки переважаючого війська. Проте й шляхті було непереливки: війську загрожували нестача харчів і початок морозів. Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які завершилися укладенням компромісної угоди. Від козаків Куруків-ську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість М. Жмайла.
Умови Куруківської угоди 1625 р.
Козацький реєстр мав збільшитися до 6 тис.
Ті, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Учасники повстання підлягали амністії.
Реєстровим козакам встановлено річну плату за службу 60 тис. злотих (крім додаткової плати старшині).
Одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запорожжі, щоб перешкоджати втечам селян.
Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтримувати зносин з іншими державами. Встановлено чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський, по тисячі вояків у кожному. Кожен полк складався з десяти сотень.
Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада та затверджував польський уряд. Верховне ж керівництво здійснював реґіментар - головний начальник коронного війська в Україні.