на 18-х олимпийских играх в программу состязаний включили пятиборье, пентатл или пентатлон, и борьбу. победителем в пентатле стал спартанец лампид, а в борьбе победил другой спартанец – эврибат.
на 23-ой олимпиаде были прибавлены состязания в кулачном бою, и победу в нём одержал ономаст из смирны.
на 25-х играх в программу состязаний включили бег колесниц, запряжённых четвёркой лошадей, то есть на квадригах. первым победителем на колесницах стал фиванец пагонд.
на 33-й олимпиаде в программу игр включили панкратий и скачки верхом на лошадях. в панкратии победил из сиракуз, а в скачках победил кравксид из фессалийского краннона. в сиракузах был поставлен памятник близ каменоломен, а его сограждане утверждали, что силой и ростом был подобен самому гераклу (который из фив).
до 37-й олимпиады состязания проводились отдельно для мужчин и юношей, правда, у нас нет чёткого критерия разделения этих возрастных категорий. на 37-х олимпийских играх в программу были включены и состязания для мальчиков в беге и борьбе. в беге победил гиппосфен из спарты, а в борьбе – элеец полиник.
в 41-ю олимпиаду в программу игр включили кулачный бой для мальчиков, и в этих состязаниях победил филет из сибариса. вот вам и изнеженные сибариты!
на 145-х играх мальчики стали состязаться ещё и в панкратии. тогда победил федим из эолийской троады. однако состязания в панкратии среди мальчиков продержались лишь несколько игр, а потом организаторы олимпийских игр отказались от этого вида соревнований.
расширяться со временем стала и программа конных состязаний.
на 93-й олимпиаде в программу игр включили скачки на колесницах, запряжённых двумя взрослыми конями (синорида), в которых победил эвагор из элиды.
на 99-й олимпиаде в программу игр добавили скачки на колесницах, запряжённых четвёркой молодых жеребцов, и здесь победителем стал спартанец эврибат (по другой версии – сибариад).
в 129-ю олимпиаду добавили синориду на молодых жеребцах, и здесь победил филистиах из македонии, а в 131-ю олимпиаду добавили и скачки верхом на молодых жеребцах, на которых победил тлеполем из ликии (по другой версии победил гиппократ из фессалии).
иногда в программу игр включались довольно необычные виды соревнований, которые проводились лишь по несколько раз. так в 71-ю олимпиаду была включена апена – это та же синорида, но в колесницу запрягали мулов, а не лошадей. в 72-ю олимпиаду включили кальпу; это вид скачки, когда первую часть дистанции всадник преодолевает верхом на лошади, а вторую часть дистанции он бежит рядом с лошадью, держа её за узду. оба этих вида соревнований были исключены из программы игр уже в 84-ю олимпиаду.
Объяснение:
До них належала пануюча соціальна група: боярство, духовенство, частина селянства, більша частина міського населення. Розвиток князівського домену в Галицькій землі мав свої особливості. Складність утворення в Галичині князівського домену полягала, по-перше, в тому, що він почав складатися вже тоді, коли більшу частину общинних земель було захоплено боярами і для князівських володінь коло вільних земель було обмежене. По-друге, князь, намагаючись здобути підтримку в місцевих феодалів, роздавав їм частину своїх земель, унаслідок чого князівський домен зменшувався, а бояри, отримавши земельні держання, часто перетворювали їх у спадкові володіння. По-третє, основна маса вільних общинників уже перебувала у залежності від боярської вотчини, у зв'язку з чим князівський домен потребував робочої сили. Князі могли приєднати до свого домену лише землі общин, які не були захоплені боярами. На Волині, навпаки, князівський домен об'єднав переважну більшість общинних земель, і лише згодом з нього почали виокремлюватися та зміцнюватися місцеві бояри. Найбільш важливу роль у суспільному житті князівства відігравало боярство. Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася велика група боярської аристократії. Вона володіла значними земельними багатствами, селами та містами і мала величезний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.
Боярство не було однорідним. Воно поділялося на крупне, середнє та дрібне. Середнє та дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, себто доки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу - "до волі господарської" (до волі великого князя), "до живота" (до смерті власника), "в отчину" (з правом передачі землі в спадщину).
До пануючої групи примикала верхівка духовенства, яка також володіла землями та селянами. Духовенство було звільнене від сплати податі і не несло ніяких обов'язків перед державою.
Селянство
Селянство складало основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами. Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі общини сплачували оброк державі в особі князя. Серед форм селянського володіння землею переважало общинне землеволодіння, що пізніше отримало назву "дворище". "Дворище" як об'єднання кількох селян-общинників із розпадом общини поступово розділялося на індивідуальні двори.
Процес утворення великого землеволодіння супроводжувався посиленням економічної залежності селян і появою ренти. Першою формою вираження такої залежності селян була данин а. На користь великого князя селяни сплачували "татарщину" (раніше її збирали баскаки), "серебщину", відбували різні повинності, а на користь місцевих панів сплачували оброк (дякло) натурою: хутром, воском, зерном.
Данина, що накладалася на "дим", "плуг", не мала конкретних розмірів, і її збирали шляхом "полюддя". Крім того, общинники виконували підводну і військову повинності, а також мали будувати й ремонтувати дороги, укріплення, замки. Об'єкти сільського господарства обкладались оброком, який стягувався не лише продуктами, а й грошима. Грошовий оброк у Галицько-Волинському князівстві отримує назву "чинш", а селян називають "чиншовиками".
Жителі приміських сіл у більшості не були корінним населенням. Вони були посаджені на землю князями чи боярами. Села ці поділялися на сотні й десятки, а їхніх жителів називали "сотенними". За право користування землею та інвентарем вони зобов'язані були виконувати феодальні повинності, обробляти землю, сплачувати оброк, будувати та ремонтувати міські укріплення, нести службу з охорони міста тощо. Приміські сотні об'єднувалися в тисячі на чолі з тисяцьким.
До вільних належав а також більша части на міського населення. Соціальний склад жителів міст ставав неоднорідним: диференціація тут також була значною. Верхівку міст складали "мужі градські" і "містичі". Міська верхівка була опорою влади князя, виявляла пряму зацікавленість у зміцненні його влади, бо вбачала в цьому гарантії збереження своїх привілеїв.
Існували купецькі об'єднання — гречники, чудинці та ін. Ремісники також об'єднувались у "вулиці", "ряди", "сотні", "братчини". Ці корпоративні об'єднання мали своїх старост і свою казну. Всі вони знаходилися в руках ремісницької і купецької верхівки, якій
Залежні
До них належали холопи й челядь. Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинському князівстві існувало холопство, однак тут єдиним джерелом холопства був "полон". Формування великого боярського землеволодіння поєднувалося з процесом перетворення холопів у феодально залежних людей. Холопи обслуговували двір боярина або залучались до обробітку ріллі. Бояри "саджали" холопів на землю, і таким чином виникали нові села з феодально залежним населенням, а холопи з'єднувались із селянством.
Під словом "челядь", на відміну від холопів, розуміли залежних селян, яких захоплювали разом з їхнім майном.