Кры́мская война́ 1853—1856 годо́в (тур. Kırım Savaşı), или Восто́чная война́ (фр. la Guerre d’Orient), или Русская война́ (англ. Russian war)[11] — война между Российской империей, с одной стороны, и коалицией в составе Британской, Французской, Османской империй и Сардинского королевства, с другой. В самой России до начала XX века использовалось «французское» название «Восточная война», а также «Турецкая война», пока не было принято общеупотребительное обозначение «Крымская война»[12]. Боевые действия разворачивались на Кавказe, в Дунайских княжествах, на Балтийском, Чёрном, Азовском, Белом и Баренцевом морях, а также в низовьях Амура, на Камчатке и Курилах[13]. Наибольшего напряжения они достигли в Крыму, поэтому в России война получила название «Крымской».
ОбКінець XV - перша половина XVII ст. — переломний період в історії України. Ще в середині XIV ст. Польське Королівство захопило Галичину. Волинь, Київщина та Поділля входили до Великого князівства Литовського (9/10 його території та населення становили східні слов’яни, зокрема білоруси й українці, які сповідували православ’я і говорили руською мовою).
Закарпаття у цей час належало Угорському королівству, Буковина — Молдавському князівству. У 1569 р. Польща і Литва об’єдналися в єдину державу — Річ Посполиту зі спільним центральним органом (вальним сеймом), і до Польщі перейшла більшість українських земель, що належали раніше Литві.
Окрім політичних, в Україні відбуваються і соціально-економічні зміни. Її господарство на зламі XV-XVI cт. поступово переходить від натурального до грошового. Важливим фактором піднесення економічного життя, насамперед у західних землях, стає активізація сільськогосподарського експорту, розширення торговельних зв’язків із зарубіжними країнами, переважно північними (німецькими князівствами, Нідерландами, Англією, Швецією), а також з багатьма східноєвропейськими державами.
На думку І. Крип’якевича, «для піднесення України на вищий цивілізований рівень торгівля з Заходом мала особливе значення, — тим більше, що зв’язки зі Сходом ставали дедалі слабші». Розширення торгівлі заохочує українську шляхту до розбудови фільварочних господарств і промисловості, яка зазнає дедалі більшої галузевої диференціації.
З розвитком економічного життя зростає значення міст і збільшується їх кількість. І не тільки у західних українських землях (у люстрації 1565 р. про Сяноччину йшлося як про край, де «міста великі, людей в них насіло чимало»). Так, у Києві 1552 р. налічувалося 487 дворів, а 1570 р. — вже 808. У містах, з одного боку, розвивається ремісництво, торгівля, зароджуються паростки нових економічних — перед буржуазних відносин. З іншого — міста стають осередками політичного і культурного життя.
Тут відкриваються школи, друкарні, зосереджуються літературно-наукові сили. І хоча буржуазні відносини у XVI - першій чверті XVII ст. так і не знаходять в Україні справжнього розвитку, західні зв’язки, а через них, безумовно, і західні духовні впливи, економічні та культурні зрушення стають факторами, що готують ґрунт для появи перших протестантських осередків.
Головною рушійною силою протестантизму в Україні як складової частини польсько-литовської держави стає економічний і політичний інтерес шляхетського стану. На відміну від Західної Європи, протестантизм тут взагалі не поширюється серед народних мас.
Однак спочатку зупинимося на тому, що зробило розвиток реформаційних процесів (а через них — протестантизму) в Україні явищем закономірним. Йдеться, передусім, про загальні суспільні зрушення та ренесансно-гуманістичний духовний потік, куди в XIV-XVI ст. поступово втягувалися всі народи Європи.
ъяснение: