Дани́ло I Рома́нович (давньорус. Данило Романовичъ; 1201–1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький (1211–1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого та візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Данило Галицький відноситься до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династія Романовичів (Рюриковичів).
Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
наступил момент, когда интересы Даниила и Орды совпали. Следствием стал совместный поход монголо-татар и галичан на Литву (1258[7][8]), в который Даниил отправил командовать войсками своего брата Василько. В 1258 году, то есть незадолго до или уже во время этого похода произошел заговор, захват в заложники и убийство Романа Даниловича[9][10] Войшелком и Товтивилом. Вскоре после победы над литовцами Василька в 1263 году Миндовг погиб в борьбе за власть, и следующее обострение галицко-литовских отношений относится к периоду правления Тройдена (с 1270).з внешних действий Даниила примечательны также его походы на ятвягов, которых ему не раз удалось разбить и заставить платить себе дань.
Генералы-адыги, о которых она пишет, это не те адыги, которых мы знаем и не адыги, которые сражались сначала против России в Кавказскую войну, а потом за нее во всех последующих российских войнах. Это адыги, предки которых, оказавшись выдавленными со своих исторических земель — Западного Кавказа — во время Кавказской войны, переселились в Турцию и затем, уже оттуда разбрелись по множеству других стран — Сирии, Иордании, и т.д. Благодаря глубоким воинским традициям своего народа, они обрели там репутацию умелых и преданных воинов, составлявших наиболее бое части армий некоторых государств и личную охрану их правителей.