П’ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. Приблизне число жертв в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тисяч. Із них – понад 7 тисяч загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки. Знищено інфраструктуру окупованих регіонів, 27 % промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії.
Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту. Витоки сучасної російсько-української війни можна віднайти в період становлення Російської імперії та її протистояння з українською державою у формі Гетьманщини. Своєрідною відправною точкою збройного конфлікту стала Конотопська битва 1659 року, де українські війська гетьмана Виговського розбили московське військо. Важливим етапом протистояння була Полтавська битва 1709 року, перемога у якій царя Петра І забезпечила закріплення російського впливу на теренах Гетьманщини і пришвидшила процеси створення Російської імперії.
Подальший процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб’єктність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної політики русифікації та асиміляції українців.
Объяснение:
Священная Римская империя была основана в 962 году, спустя примерно полтора века после смерти Карла Великого. Однако именно Карл Великий стал фактическим ее основателем. Его коронация в канун Рождества 800 года ознаменовала собой папское одобрение и признание того факта, что под властью Карла объединились Франция, большая часть современной Германии, Нидерланды, Бельгия и Люксембург, часть современной Швейцарии и север Италии — то есть почти вся христианская Европа. Такого не было со времен Рима, павшего под ударами варваров; современникам казалось, что погибшая империя вновь восстала из руин. И именно по этой причине Карла Великого стали называть правителем Римской империи и увенчали императорской короной. И ему удалось не только сохранить за собой этот титул, но и с честью выполнить те функции, которые требовало его положение, — обеспечение порядка, справедливости и мира во всей огромной стране. И хотя созданная Карлом империя оказалась недолговечной — в 843 году она распалась, — вполне понятно то восхищение, которое вызывала у последующих поколений эта блестящая эпоха. Память о Карле Великом пережила века. Его потомки по прямой линии вымерли спустя немногим более столетия, но Карл Великий и поныне считается предком каждой из ныне правящих или правивших прежде королевской династии Европы.