Міста Стародавнього Дворіччя тривалий час воювали між собою за те, кому з них бути головним. На початку ІІ тис. до н. е. з півночі на Дворіччя напали кочові племена амореїв. Вони захопили країну Аккад і на півдні її заснували нову столицю, яку назвали Бабілу або Бабілім («Ворота божі»). Пізніше греки називали це місто Вавилон, а всю країну – Вавилонією.
Вавилон був розташований у дуже зручному місці – у самому центрі Дворіччя, де найближче сходяться річки Євфрат і Тигр. Тому саме тут було зосереджено водні та караванні шляхи Передньої Азії. В усьому світі Вавилон уславився як велике й багате місто, значний торговельний центр і столиця самостійного царства.
Найбільшої могутності в ІІ тис. до н. е. досягає Вавилон за царювання Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.). Прийшовши до влади, він поступово підкорив Південне та частину Північного Дворіччя. Таким чином, він контролював величезну територію з важливими торговими шляхами.
333 до н. е. Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю).
Прибережні міста Фінікії розташовувалися в зручних бухтах і мали потужні укріплення. Найбільшими і найбагатшими з цих міст були Тір і Сідон.
Місцерозташування Фінікії було надзвичайно зручним. Тут сходилися караванні та морські торгові шляхи із Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. Міста і селища розташовувалися по береговій лінії. Це було пов'язано з основними заняттями фінікійців – мореплавством, рибальством, торгівлею.
У чужих землях фінікійські мореплавці заснували нові поселення, колонії. Сліди їх перебування знаходять навіть у далекій Іспанії Відомою фінікійсткою колінією був Карфаген на півночі Африки.
Колонія (від лат. colonia — поселення) — група людей або живих істот, що мешкають поруч один з одним та відокремлені від інших подібних груп.
В годы революции и безвластия это предопределило негласную борьбу за город, занимавший ключевое положение на южном Урале. 21–28 июля 1917 года в Оренбурге Первый Всеказахский съезд (настоящее название «Всекиргизский съезд», название «Первый всеказахский съезд» стало использоваться после 1936 года, когда было установлено современное русское наименование казахского этноса) , на котором была учреждена казахская политическая партия «Алаш», обсуждались формы государственного управления, автономия киргизских областей, земельный вопрос, избраны депутаты на Всероссийское учредительное собрание и на съезд мусульман России «Шура-и-Ислам».
В сентябре 1917 года атаманом Оренбургского казачества и главой (председателем) войскового правительства был избран Александр Дутов. Он прославился на фронтах Первой мировой войны. После Февральской революции 1917 года атаман Дутов в марте был избран председателем Всероссийского союза казачьего войска, в апреле того же года возглавил съезд казаков России в Петрограде, но вернулся в Оренбург, где учился и жил до войны. 5 — 13 декабря 1917 года в городе Второй Всеказахский съезд, провозглашена Киргизская (Казахская) автономия «Алаш» (в составе России) на территории Уральской, Букеевской, Тургайской, Акмолинской, Семипалатинской и части Оренбургской областей, где в основном исторически проживали казахи, и избрано правительство «Алаш-Орда».
Летом 1918 года в районе Оренбурга сложилась сложная обстановка. 3 июля город был занят атаманом А. Дутовым, который перерезал Оренбургско-Ташкентскую железную дорогу. Только в сентябре 1919 года превосходящие силы Красной Армии разбили оренбургскую армию Дутова. 26 августа 1920 года ВЦИК и СНК РСФСР приняли Декрет «Об образовании Киргизской Автономной Советской Социалистической Республики» в составе РСФСР со столицей в Оренбурге.
Первый (Учредительный) съезд Советов Казахстана в Оренбурге 4–12 октября 1920 года. Первым председателем КирЦИКа стал красный комиссар Сейткали Мендешев. Но Оренбург в качестве казахской столицы пребывал недолго, уже в 1925 году столица Казахстана была перенесена в город Ак-Мечеть на Сыр-Дарье, по этому случаю переименованный в Кзыл-Орда (Красная столица). Оренбург и Оренбургская область, выполнившие свои задачи по обеспечению казахскому народу, воссоединились в качестве самостоятельной губернии с РСФСР. Процесс возвращения оказался очень сложным. По Оренбургу ударила проблема раздела материальных ценностей, так как власти Кирреспублики поставили вопрос о переезде из города целого ряда ставших «республиканскими» учреждений. В результате город лишился большинства музейных экспонатов, значительной части архивных материалов. В декабре 1934 он стал центром Оренбургской области.
Відповідь:
Після смерті Джуліо Мазаріні 9 березня 1661 року першим рішенням Людовика XIV було скасувати посаду головного міністра і взяти контроль над урядом у свої руки. Проте його оточення не було впевнене в його державних талантах. Таким чином, Людовік мав довести свою здатність керувати державою.
Жан-Батист Кольбер поінформував короля про повний занепад державної казни[4], спричинений руйнівною війною проти Іспанії і п'ятьма роками Фронди, про неймовірне збагачення Мазаріні (яким Кольбер також скористався на свою користь) та про ганебні статки Фуке, отримані внаслідок спекуляцій. Шістьма місяцями пізніше, 5 вересня 1661 року, у свій 23 день народження, король, який, попри свою молодість, міг ясно бачити сильне незадоволення провінцій фінансовим тиском, що чинився на них упродовж 18 років покійним кардиналом, видав наказ заарештувати Фуке, що й було зроблено посеред білого дня д'Артаньяном. У той самий час Фуке було усунуто з посади суперінтенданта. Король створив спеціальну юридичну палату правосуддя для розслідування рахунків фінансистів. Після трирічного судового процесу, який зазнавав постійного впливу короля, Фуке був засуджений до повної конфіскації майна та вигнання. Проте король змінив вирок на довічне ув'язнення в Пінероло. Кольбер змінив Фуке на посаді суперінтенданта в 1665.
Кольбер зменшив державний борг за до ефективнішої системи оподаткування. Разом із королем він розробив план сприяння комерції та торгівлі в країні, дотримуючись політики меркантилізму. Заохочувалося виникнення нових підприємств, була встановлена політика сприяння мануфактурникам та винахідникам, зокрема ліонським виробникам шовку та гобеленів. У Королівство Франція за ремісники й фахівці зі всієї Європи, наприклад, склодуви з Мурано, сталевари зі Шведської імперії, кораблебудівники з Республіки Об'єднаних провінцій. Так Кольбер намагався зменшити залежність країни від імпорту й обмежити витік дорогоцінних металів з Королівства Франція