Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опинилися у межах однієї держави. Територія України на кінець 1945 р. розширилася до понад 580 тис. км2. У 1954 р. до України включено Крим.
Після війни залишилося лише 17% довоєнної кількості робітників, а весь промислово-виробничий потенціал становив 48% проти 1940 р. У 1950 р. цей показник становив 81%. Протягом 50-б0-х років гострої нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особливо у західних областях. У структурі зайнятості істотних змін не відбулося. Більшість робітників працювало у галузях матеріального виробництва (81,5% в 1960 р.). У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято 38,8%. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському господарстві - 42,7%, а у сфері торгівлі, послуг, державного управління - 18,5%.
Господарство розвивалося на основі директивних п'ятирічних планів: п'ятого (1951-1956 рр.), шостого (1956-1960 рр.), сьомого (1961 -1965 рр.) У сталінську добу відправною точкою розвитку було твердження про те, що у СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався перехід до комунізму, який можна побудувати в одній країні. Ідея догнати і перегнати індустріальні країни була підтримана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на досягнення в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було авантюрне рішення, оскільки за якісними показниками господарство СРСР відставало від США, інших економічно розвинених країн. Результатом функціонування командно-адміністративної системи, партійного керівництва, дефіциту демократії була екстенсивна спрямованість розвитку господарства країни, що відбувався за довоєнною схемою.
Значні втрати господарства України в роки другої світової війни зумовили низький вихідний рівень порівняно з іншими країнами. У 1945 р. в Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49% сільськогосподарської довоєнної продукції, товарообіг зменшився до ,31 %.У СРСР ці показники становили відповідно 92, 60, 45 %.
Відбудова господарства продовжувалася до 1950 р. Швидкими темпами розвивалася промисловість - 34,6 % щорічно при 22-23 % по СРСР. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електроенергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побудовано понад 2 тис. підприємств.
3 відновленням у 1951 р. довоєнних масштабів виробництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у Європі з виробництва чорних металів. У паливній промисловості було створено нові галузі - газову, буро-вугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокрема побудовано газопровід Дашава - Київ. Проте у структурі палива перевага надавалася вугіллю (понад 90 %). Значних успіхів досягло машинобудування. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціалізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали випускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машин для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний завод)Первістками автомобільної промисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобусний заводи. У 1950 р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.
Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В 1950 р. вантажооборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9 %, морського транспорту - на 50, автомобільного - на 117 %.
Певні досягнення були у легкій промисловості: створено шовкове виробництво, освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівняв (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обмеження асигнувань і розпорошення їх на відбудову невеликих підприємств.
Розпочалася індустріалізація в західних областях України. Розширилися старі виробництва: видобуток нафти (район м. Долини), природного газу (Дашавське, Угорське, Більче-Волинське родовища у Львівській області). Відкриті перші робочі пласти у Львівсько-волинському кам'яновугільному басейні. Створено нові галузі промисловості, зокрема виробництво автобусів, радіоапаратури. У 1950 р. промислове виробництво становило 10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р.
Накануне
Накануне проведения совета формирования русской армии расположилась к западу от Москвы, чтобы дать бой войскам Наполеона. Позицию выбирал генерал Леонтий Беннигсен. Несмотря на мучившую его несколько дней сильную лихорадку, Барклай-де-Толли проинспектировал верхом поле боя и пришёл к выводу, что позиция губительна для формирований русской армии. К тем же выводам после него пришли, проехав по расположению русских войск, А. П. Ермолов и К. Ф. Толь. В свете этих донесений перед Кутузовым встал во о необходимости продолжения отступления и сдачи Москвы (либо дачи боя прямо на улицах города).
Ход совета
На совете присутствовали генералы М. Б. Барклай-де-Толли, задержавшийся в пути Л. Л. Беннигсен, Д. С. Дохтуров, А. П. Ермолов, П. П. Коновницын, А. И. Остерман-Толстой, сильно опоздавший Н. Н. Раевский[1], К. Ф. Толь, Ф. П. Уваров, а также дежуривший в тот день генерал П. С. Кайсаров[2]. Протокола не велось. Основными источниками сведений о совете служат воспоминания Раевского и Ермолова, а также письмо Н. М. Лонгинова к С. Р. Воронцову в Лондон.
Открывший заседание Беннигсен сформулировал дилемму — дать бой на невыгодной позиции либо сдать неприятелю древнюю столицу. Кутузов поправил его, что речь идёт не о Москвы, а о армии, так как рассчитывать на победу можно только в случае сохранения бое армии. Барклай-де-Толли предложил отступить на Владимирский тракт и далее к Нижнему Новгороду, чтобы в случае разворота Наполеона к Петербургу успеть перекрыть ему путь.
В своём выступлении Беннигсен объявил, что отступление обессмысливает кровопролитие в Бородинском бою. Сдача священного для русских города подорвёт боевой дух солдат. Велики будут и чисто материальные потери от разорения дворянских имений. Несмотря на наступавшую темноту, он предложил перегруппироваться и без проволочек атаковать Великую армию. Предложение Беннигсена поддержали Ермолов, Коновницын, Уваров и Дохтуров.
В прениях первым выступил Барклай-де-Толли, подвергший критике позицию под Москвой и предложивший отступать: «Сохранив Москву, Россия не сохраняется от войны, жестокой, разорительной. Но сберёгши армию, ещё не уничтожаются надежды Отечества, и война… может продолжаться с удобством: успеют присоединиться в разных местах за Москвой приготовляемые войска»[3].
N: 1 Россия, как одна из великих держав, является важным участником на мировой арене и состоит во многих международных организациях.