Кардинал Флері помер у 1743 році, на початку війни за австрійську спадщину, і король, знову заявивши про свій намір самостійно керувати державою, нікого не призначив першим міністром. Зважаючи на нездатність Людовика займатися справами, це призвело до повної анархії: кожен з міністрів управляв своїм міністерством незалежно від товаришів і вселяв володареві найбільш суперечливі рішення. Сам король вів життя деспота, спочатку підкоряючись різним коханкам, а з 1745 року потрапив цілком під вплив маркізи де Помпадур. Більшість паризького населення вороже ставилося до короля.
У 1757 році Робер-Франсуа Дам'єн скоїв замах на життя Людовіка. Тяжкий стан країни навів генерального контролера Машо на думку про реформу у фінансовій системі: він запропонував ввести прибутковий податок (фр. vingtième)[1] на всі стани держави, у тому числі і на духовенство, і утруднити право духовенства купувати нерухоме майно з огляду на те, що володіння церкви звільнялися від сплати всякого роду повинностей. Духовенство повстало одностайно на захист своїх споконвічних прав і постаралося влаштувати диверсію — порушити фанатизм населення переслідуваннями протестантів. Зрештою, проект Машо залишився без виконання.
