Патри́ций. В Древнем Риме — лицо, принадлежавшее к исконным римским родам, составлявшим правящий класс и державшим в своих руках общественные земли. В средние века в европейских городах — лицо, принадлежавшее к зажиточным бюргерским родам, игравшим главную роль в городском самоуправлении.
Плебс — население Древнего Рима, первоначально не пользовавшееся политическими правами, в отличие от патрициев. Рим пополнялся народом в результате завоеваний соседних племён и городов. И изначально пришлое население относилось к различным римским трибам
Цар — титул монарха, самодержця у ряді європейських держав: Болгарії, Сербії, Росії. Також титул цар вживався в офіційних документах і руських літописах щодо ханів Золотої орди та правителів держав, які утворилися після її розпаду.
Сена́т, у Стародавньому Римі найвища державна рада; у ряді держав один з найвищих державних органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, судова колегія при вищих судах, або найвищий суд; також колеґіальний орган управління у деяких вищих навчальних закладах.
Народные собрания.
В римской республике существовало три формы народных собраний: куриатные, центуриатные и трибутные., Самым старым видом были собрания по куриям (comitia curiata). Когда-то, до реформы Сервия Туллия, это была единственная форма собраний «римского народа», т. е. патрициев.
Столипінська реформа (Столипінська аграрна реформа) — низка законодавчих актів, написаних задля перерозподілу селянської земельної площі в Російській імперії та задля підвищення продуктивності сільського господарства.Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора — голови Ради Міністрів Петра Столипіна. Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами імперського уряду задовільно розв'язати аграрне питання (див. ЕУ І, стор. 1 042). Основними законодавчими актами реформи були: указ від 9 (22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14 (27) червня 1910 року.Останнім актом Столипінської реформи був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губернських, повітових і волосних, створених ще указом від 4(17) березня 1906 . Протягом 1920—1921 в Казахстані (26 % всіх общинників) з 16,9 млн десятин землі (15 % всього общинного землеволодіння).
В Україні процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона переважала у степу й на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі господарства користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, права, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору.
Поляне жили на поляне Древляне жили в лесу или где деревья Дреговичи потому что жили на болоте Полноты на берегах рек