Військо Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до лівого берега Дністра і зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього і діяти спільно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру поляків з османами і відповів, що дасть згоду, коли військо Речі Посполитої вступить на територію Молдавії. Це означало початок Річчю Посполитою воєнних дій безпосередньо проти Османської імперії. Після цього урядові Речі Посполитої вже не було куди відступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Дністра і заклав табір під Хотином.
Петро Конашевич Сагайдачний
На другий день до табору Речі Посполитої прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли і командування, i прості вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речі Посполитої на відміну від непевного Бородавки. На чолі невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночі він наскочив на османський табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою і ледве врятувався. Проблукавши цілу ніч по лісу, він на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег і добрався до козацького війська, що стояло під Могилевом.
У султана Османа II був план, як захопити Україну, Річ Посполиту, а згодом і Центральну Європу. Надихнула його перемога над поляками у битві під Цецорою. І щоб знайти собі союзника, уряд Речі Посполитої звернувся до українських козаків за до обіцяючи різні права і привілеї.
Петро Сагайдачний погодився на участь у Хотинській війні заради права існування для самостійної Православної Церкви в Україні. 41 тисяча українських вояків стояли разом із 33 тисячею польського війська вийшли проти армії султана, яка мала майже 300 тисяч вояків, 250 гармат і 4 бойові слони.
(Коли Сагайдачний разом з військом прибув на підмогу, його радо зустріли і командування, i прості вояки, як видатного воєначальника.
Битва тривала від 13 липня і до кінця вересня. Вирішальну роль зіграли козаки під командуванням гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Його зухвала тактика неодноразово доводила султана до розпачу і зрештою здобула перемогу.)