НВ итоге ханом казахского ханства провозгласили Жангир-хана – сына Есима. Всё его правление было связано с противостоянием джунгарской агрессии. Западные ойраты объединились и в 1635 году создали Джунгарское ханство. После чего и началась изнурительная борьба казахов за Северный Казахстан и кочевья Жетысу. В одной из битв Жангир смог маленьким отрядом сдержать большие силы противника до прихода 20-ти тысячного войска, которые вынудили джунгаров отступить. После этой победы Жангир получил прозвище Салкам, что означает «внушительный». Погиб Жангир-хан в 1652 году на поединке с Галдамой (джунгарский богатырь). После смерти Жангира Казахское ханство возглавил Батыр, при правлении которого джунгары продолжали свои опустошительные набеги. Хан Тауке В 1680 году Казахское ханство получает нового хана – Тауке. Его прозвали Мудрым. Во время его правления борьба с Джунгарией продолжалась. Джунгары разграбили и взяли много городов и в 1687 году осадили Туркестан. Но взять его им не удалось, а в следующем году казахи под руководством Тауке-хана совершили ответное нападение и нанесли тяжёлое поражение ойратам. Однако в 1698 году Джунгарское ханство становится серьёзной угрозой для Казахстана. Войны шли одна за другой, и это ускорило процесс вхождения Казахстана в состав России. При Тауке был создан свод законов «Жеты Жаргы», которые содержали нормы гражданского, административного и уголовного права. Этот свод правил долгое время был основным актом для правового регулирования политических отношений в казахском обществе. История Казахского ханства как единого казахского государства заканчивается со смертью Тауке-хана в 1718 году. После его смерти государство разделяется на части, где в каждую часть возглавляет свой хан.
Подробнее: https://islam-today.ru/istoria/kazah-hanstvo/
Объяснение:
Великий князь київський Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років. Він був похований у Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Його останки збереглися до нашого часу.
Перед смертю Ярослав Мудрий зробив заповіт. У нього на той час було п’ять синів, і кожному з них він віддав окреме князівство. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяслав, Ігор – Волинь, а В’ячеслав – Смоленщину. Внукові Ростиславу було віддано Галицьку землю.
Ізяслав київський не мав батькових здібностей і не зумів стати єдиновладним правителем. Троє старших братів утворили між собою політичний союз і разом управляли державою. Період їхнього спільного правління інколи називають «тріумвіратом Ярославовичів». Вони разом видавали закони, ходили у військові походи проти кочовиків – тюрків і половців. Але основною їх метою було збільшення власних володінь, часто за рахунок своїх братів. Так, у 1057 р. після смерті В’ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою його Смоленську волость. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьку землю, а її князя кинули до в’язниці в Києві. Пізніше Святослав зайняв Новгород, а Всеволод – Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, тож у кінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.
Князівські усобиці посилились у зв’язку з появою нових зовнішніх ворогів – половців.
У другій половині XI ст. вони перейшли з Північно-Західного Казахстану в південноукраїнські степи і витіснили печенігів. Складалися половці з багатьох племен і вели кочовий б життя. Основними їх заняттями було кочове скотарство і торгівля. Вперше половці згадуються у руських літописах під 1054 р. З наступного року вони постійно нападали на Русь, спустошуючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі.