В ходе данного семинарского занятия необходимо всесторонне проанализировать развитие политики реформизма в странах Западной Европы и США в конце XIX – начале XX века. Важные изменения, доктринально обосновавшие необходимость проведения системной реформаторской политики, произошли в идейно-политических теориях, в частности в либеральной. Они были связаны с трансформацией представления о роли государства в регулировании социально-экономических отношений. Опираясь на данные исследовательской литературы, в частности работы Л.Е. Кертмана и П.Ю. Рахшмира, студенты должны выяснить для себя основную сущность политики реформизма, причины, породившие её, типологию и специфику различных вариантов реформизма. Говоря о содержании реформистской политики, стоит определить основные направления, в которых осуществлялись реформы.
Основная часть занятия посвящена характеристике конкретной реформистской политике в трёх странах Европы (Великобритания, Италия, Германия), а также в США. На примере каждой из стран студенты должны проследить различия в содержании реформ каждого из типов, выделяемых в рамках реформизма. Говоря о Великобритании, студенты должны понимать, почему реформаторскую деятельность либеральных кабинетов в литературе определяют как классический вариант политики реформизма. В случае с Италией следует обратить внимание не только на успехи, но и на причины неудач политики премьер-министра Джованни Джолитти.
Важно раскрыть не только содержание, но и специфику американского варианта реформизма, представленного политикой двух администраций – республиканца Теодора Рузвельта и демократа Вудро Вильсона. Кроме того, заслуживают внимания события, всячески подготавливавшие наступление «прогрессивной эры»: антимонополистическое движение, развивавшееся в США с конца XIX века, и движение макрейкеров, охватившее американскую публицистику и журналистику в начале ХХ века. Особое внимание следует уделить значению президентской кампании 1912 года, для чего следует обратиться к предвыборным платформам основных кандидатов – Т. Рузвельта и В. Вильсона.
При анализе германского варианта реформизма и его главных особенностей необходимо обратиться к характеристике социально-экономической политике таких рейхсканцлеров как Отто фон Бисмарк и Лео фон Каприви.
1)ОписаниеОперация «Барбаро́сса» — разработанный в 1940—1941 годах план нападения нацистской Германии на СССР и одноимённая военная операция, осуществлявшаяся в соответствии с этим планом на начальной стадии Великой Отечественной войны
Описание«О мерах по укреплению дисциплины и порядка в Красной Армии и запрещении самовольного отхода с боевых позиций» или в Ни шагу назад!» — приказ № 227 Наркома обороны СССР И. В. Сталина от 28 июля 1942 года.
———
ночь на 14 февраля немецкий отряд, который вёл Матвей Кузьмин, вышел из деревни. Ни немцы, ни жители Куракино не заметили, как его сын Василий сообщил партизанам о том, что немцы хотят зайти в тыл к нашим войскам, но он выведет их к деревне Малкино, где их должна ждать засада.
2)Они шли всю ночь тропами, известными только старому охотнику. Матвей Кузьмин всю ночь водил немцев окольными дорогами, на рассвете выведя их под огонь советских бойцов. Командир горных егерей понял, что старик его перехитрил, и в ярости выпустил в деда несколько пуль. Немецкий отряд был разбит наголову, операция гитлеровцев была сорвана, несколько десятков егерей были уничтожены, часть попала в плен. Среди убитых оказался и командир отряда, который застрелил проводника, повторившего подвиг Ивана Сусанина.
3)1,4,5
4)оптрация «концерт» кодовое наименование советских партизан
5)Подвиг Руководил группой сапёров, минировавших Рижский мост через реку Великую в Пскове. ... Видя, что мост невозможно взорвать, Семён Григорьевич Байков с несколькими сапёрами бросился к фермам моста и взорвал его зажигательными трубками.
6)На территории современной Псковской области действовало 29 партизанских бригад
7)кировский завод
8₽)Людмила Михайловна павличенко
9)——-
§ 19. Зростання суспільно-політичної активності громадян
Роки «перебудови» відзначалися чимдалі більшим зростанням політичної активності суспільства. Вона виявлялася в діяльності так званих неформальних груп і об’єднань. Неформальними їх назвали на відміну від формальних, які створювалися до «перебудови» під контролем парткомів і підрозділів КДБ. Партійні та силові структури з особливим упередженням поставилися до організацій, які створювалися без узгодження з владою. Вони не були протизаконними, оскільки громадяни за всіма радянськими конституціями мали право на заснування об’єднань, союзів і спілок. Утім, ця конституційна норма (як і багато інших) до лібералізації режиму не діяла.
Найбільшою неформальною організацією був Народний рух України. Утворення його у вересні 1989 р. надало потужного імпульсу суспільно-політичному життю України. У квітні - травні 1989 р. було започатковано громадсько-політичну Організацію кримськотатарського національного руху.
Зростання релігійності населення України, відновлення раніше заборонених церков, їхня орієнтація на створення незалежної української церкви засвідчували кризу політики «войовничого атеїзму», запроваджуваної комуністичним режимом.
1. Поява неформальних організацій
У середині 1980-х рр. в Україні функціонували десятки тисяч первинних осередків суспільно-політичного, фізкультурно-оздоровчого, природничо-пізнавального та інших напрямів, які охоплювали понад 1,5 млн осіб - від піонерів до пенсіонерів. Ідеологи партії разом із чекістами ретельно оберігали ці організації від проникнення «екстремістських елементів».
Ініціатива у створенні перших неформальних організацій належала колишнім політв’язням і не ув’язненим владою дисидентам та шістдесятникам. У серпні 1987 р. вони спільно зі студентською молоддю створили в Києві Український культурологічний клуб (УКК). Проблеми, що їх обговорювали на зборах УКК, не виходили за межі історії та культури, але членів цієї організації цікавили «білі плями» радянської історії. Через це вони неминуче ставали в опозицію до радянської влади.
У жовтні 1987 р. у Львові заявило про початок діяльності Товариство Лева. Воно об’єднувало національно свідому молодь, робітників, навіть деяких комсомольських лідерів. Тоді ж члени Міжнародного ПЕН-клубу І. Калинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний та інші створили Українську асоціацію незалежної творчої інтелігенції.
Реакцією на катастрофічні наслідки Чорнобильської катастрофи стало заснування в грудні 1987 р. екологічної асоціації «Зелений світ». Фундаторами об’єднання були Спілка письменників і Спілка кінематографістів України. У березні 1988 р. на республіканському екологічному семінарі в київському Будинку кіно головою «Зеленого світу» обрали письменника Юрія Щербака.
На основі Української Гельсінської групи (УГГ) у березні 1988 р. сформувалася організація республіканського масштабу - Українська Гельсінська спілка (УГС). Її лідером став Л. Лук’яненко, звільнений тільки в грудні того року.
У 1987 р. відновилося видання журналу «Український вісник», що нелегально виходив у Львові до арешту в 1972 р. його редактора В. Чорновола, який знову очолив журнал. Тепер це було перше в Україні легальне незалежне громадсько-політичне видання, що приділяло велику увагу публікації раніше приховуваних історичних документів. «Український вісник» висвітлював також боротьбу з режимом в’язнів сумління (деякі з них ще перебували в таборах), друкував твори письменників, які раніше через цензуру не могли пробитися до читача. Після оформлення УГС журнал «Український вісник» став її офіційним друкованим органом.
У лютому 1989 р. відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка. За безпосередньої участі цієї організації і під тиском громадськості в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про мови в Українській РСР». Цей документ юридично закріплював державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх народів, що мешкали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування української мови як мови корінного населення. Відповідно до закону впродовж п’яти років українська мова мала замінити російську в державних установах. Проте реальний механізм контролю за виконанням закону не передбачався. Не брався до уваги й фактор спротиву його запровадженню. У державному бюджеті не передбачили матеріальні витрати на впровадження української мови у діловодство. Тому закон здебільшого залишався на папері.
Объяснение: