Перші фашистські організації з'явилися в Італії в 1919 році. Вони були сформовані як напіввійськові дружини колишніх фронтовиків і називались «фаші ді комбантіменто», тобто з'єднання військовиків. Їхня назва дала найменування усьому фашистському рухові. Підтримані великим капіталом, італійські фашисти розпочали боротьбу за владу. Вони висунули програму, обіцяючи восьмигодинний робочий день, республіканський лад і соціальне страхування. Оскільки Італія була аграрною країною, Муссоліні обіцяв селянам провести аграрну реформу і дати землю.
24 жовтня 1922 р. у Неаполі розпочався з'їзд фашистських союзів. На з'їзді Муссоліні в ультимативній формі зажадав від уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і керівництво комісаріатом авіації. Того ж дня фашисти розробили план захоплення влади:
27 жовтня — загальна мобілізація фашистів;
Першочерговою метою королеви Єлизавети в Шотландії було чинити опір французькому впливу. Вона боялась вторгнення французьких військ до Англії та утвердження на престолі Англії католицької Марії Стюарт, яку підтримувала значна частина папської Європи. Єлизавету переконали ввести війська в Шотландію на до тамтешнім протестантським повстанцям, і хоч кампанія була марною, Единбурзький договір, підписаний невдовзі після війни в липні 1560 року, поклав край французькій загрозі з Шотландії. Коли Марія повернулась в Шотландію 1561 року, щоб взяти владу в свої руки, країною уже правила рада протестантських дворян, і була заснована протестантська Церква Шотландії. Марія відмовилась ратифікувати договір. Єлизавета образила Марію, пропонуючи їй в чоловіки свого власного залицяльника Роберта Дадлі. Натомість 1565 року Марія вийшла заміж за Генрі Стюарта, лорда Дарнлі, самопроголошеного претендента на англійський престол. Це подружжя стало першою в ланцюжку помилок, які врешті-решт призвели до перемоги шотландських протестантів та Єлизавети. Дарнлі різко втратив популярність у Шотландії, а потім зганьбив себе вбивством італійського секретаря Марії Девіда Річчіо. У лютому 1567 року Дарнлі вбили змовники, яких, швидше за все, очолював Джеймс Гепберн, 4-ий граф Ботвелл. Незабаром, 15 травня 1567 року, Марія вийшла заміж за Ботвелла, збуджуючи підозри про те, що вона брала участь у змові проти свого чоловіка. Ці події прискорили падіння Марії та її ув'язнення в замку Лох-Левен. Шотландські дворяни змусили її відректись від престолу на користь сина, Джеймса, народженого 1566 року. Джеймса забрали у замок Стерлінг, щоб виховати його протестантом. Марія втекла з Лох-Левена 1568 року, але після ще однієї поразки перейшла кордон в Англію, сподіваючись на підтримку Єлизавети. Єлизавета інстинктивно захотіла відновити свою побратимку-королеву на троні, але її радники переконали її не чинити квапливих дій. Єлизавета не стала витрачати англійські армії в Шотландії і не відіслала Марію у Францію до католицьких ворогів Англії, а затримала Марію в Англії, де вона провела наступні 19 років в ув'язненні. Бунтарі швидко почали будувати плани щодо визволення Марії. 1569 року заколотники Північного повстання хотіли одружити її з Томасом Говардом, 4-им герцогом Норфолкським. Єлизавета, після деякого вагання, стратила герцога Норфолка за державну зраду. Папа Пій V видав буллу Regnans in Excelsis 1570 року, оголошуючи Єлизавету, «удавану королеву Англії та служительку злочинів», єретиком, і звільнив її підданих від будь-якого підданства. Це надало англійським католикам стимулу вважати Марію Стюарт справжньою королевою Англії. Можливо, Марія не знала про всі католицькі інтриги, але її роль у змові Рідольфі 1571 року та змові Бебінгтона 1586 року спонукали голову контррозвідки Єлизавети сера Френсіса Волсінгема та королівську раду старанно зібрати достатньо доказів проти Марії. Спочатку Єлизавета відмовлялась видавати указ про страту Марії. З кінця 1586 року Єлизавету переконали санкціювати суд та страту Марії на підставі листів, написаних нею під час змови Бебінгтона. 8 лютого 1587 голова Марії була стята в замку Фотерінгей в Нортгемптонширі. Їй було 44 роки.
Герцогстве Иль-де-Франс.