В XVII веке в Москве появились казенные пороховые мануфактуры, Оружейная, Золотая и Серебряная палаты, Хамовный (ткацкий) и Бархатный дворы, которые обеспечивали армию, царя и его приближенных, почти не работая на рынок. Довольно большими были купеческие мануфактуры, производившие пеньковые канаты для нужд флота (они в основном продавались за границу). Кроме Москвы центрами мануфактурного производства стали Тульско-Каширский район и Урал. Здесь возникали железо- и медеплавильные заводы. В 1637 году голландский купец А. Д. Виниус построил под Тулой три железоплавильных завода. На них впервые в России были пущены доменные печи. Всего в XVII веке, в России было создано около 30 различных мануфактур. Из крупных купцов формировались первые династии промышленников-предпринимателей - Никитниковы, Светешниковы, Шорины, Филатьевы, Строгановы, Демидовы. Своим трудом эти люди, так же как и великие полководцы, художники, писатели, создавали богатство и славу России.
Внешняя политика Муссолини :
1.В 1934 г. Муссолини взял на себя руководство военными министерствами, заявив при этом: "Началась эпоха вооружений". 2.Итало-эфиопская война 1935-1936 гг. стала первым шагом в осуществлении планов Муссолини.
3.Интервенция в Испании.
4.Ни одна из стран не оказала противодействия итальянской агрессии. (Англия и Франция)
5.Апрель 1939 г. Захват Албании.
7.Вступила во Вторую мировую войну на стороне Германии.
Внутренняя политика Муссолини:
1.1926 г. - запрет всех политических партий (Свобода - это преданность вождю)
2.Ликвидирована свобода слова
3.Ограничены полномочия парламента и введен режим личной власти.
4.Чистка гос. Аппарата от «антинациональных элементов»
5.Смертная казнь за государственное преступление.
6.1928 г. - новый избирательный закон по котором на выборах была только одна партия - фашистская, другие кандидатуры выдвигать запрещено.
7.Профсоюзы заменены фашистскими синдикатами
8.На все должности выдвигались только члены фашистской партии.
9.Банковская система, промышленность поставлены под контроль государства.
10.1935 г. - закон о корпорациях. Создание корпоративной системы.
11.В 30е гг. - политика автаркии, (ликвидация зависимости страны от ввоза стратегического сырья для промышленности).Развитие национальной промышленности, в первую очередь военной, программа перевооружения армии
Объяснение:
Жорж Бенжамен Клемансо-французький політичний і державний діяч, журналіст, прем'єр-міністр Франції. За жорсткий характер і непримиренність до політичних супротивників отримав прізвисько «le Tigre» («Тигр»).
Після Революції 4 вересня 1870 він був мером XVIII (Монмартрського) округу, а 8 лютого 1871 обраний був одним з 43 представників Парижа в Національні збори, де зайняв місце в групі крайньої лівої.
На виборах до Палати депутатів, в лютому 1876 року, Клемансо був обраний депутатом від того ж XVIII округу Парижа. Одним з перших дій його в палаті була вимога амністії засудженим за участь в комуні — амністії, в якій він бачив заставу умиротворення країни. У 1877 році Клемансо був одним з 363 депутатів, які, згуртувавшись навколо Гамбетти, надали рішучу відсіч монархічної коаліції.
Кол. утворив радикальну групу, яка поставила своїм завданням боротьбу з «опортуністами», які не знаходили за потрібне йти назустріч багатьом запитам демократії і, зокрема, соціальним реформам. Він нападав на панівну партію і за недостатньо рішучу політику по відношенню до клерикалізму, і за захоплення колоніальною політикою. Відрізняючись, як оратор, логічністю, енергією і нервовістю, Клемансо завоював собі репутацію «нищівника міністерств».
З самого початку Першої світової війни Клемансо виступав за її продовження до повного розгрому Німеччини і різко критикував антимілітаристів, як пораженців, виступав за об'єднання всіх політичних і громадських сил Франції в «священний союз» проти Німеччини.
У листопаді 1917 року, в умовах гострої внутрішньої кризи, викликаної тривалою війною, Клемансо був знову призначений прем'єр-міністром. При формування уряду він залишив собі також портфель військового міністра, зосередивши таким чином у своїх руках не тільки цивільну, а й військову владу. Своєю жорсткою політикою на чолі уряду Клемансо привів Францію до перемоги, за що до наявного у нього прізвиська «Тигр» додалося нове: «батько перемоги».
У 1919-1920 роках Клемансо головує на Паризькій мирній конференції. В ході роботи цієї конференції він домагається прийняття рішень, спрямованих на політичне та економічне ослаблення Німеччини (демілітаризація Рейнської області, високі репарації, передача вугільних шахт в ряді регіонів Німеччини під контроль Франції для компенсації матеріальних втрат Франції в роки війни і т.д.). Разом з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, президентом США Вудро Вільсоном і прем'єр-міністром Італії Вітторіо Орландо Клемансо складав так званий "Рада чотирьох" -неофіційну групу глав найбільш впливових держав-учасників конференції, що стали основними архітекторами укладеного незабаром Версальського світу 1919 року та інших договорів, легших в основу Версальської системи.
Зовнішня політика США в кінці XIX-початку XX ст.: панамериканізм; іспано-американська війна. Л. Н. Толстой про іспано-американську війну. Експансія США на Далекому Сході.