коностас (з грецької ε?ι?κον – ікона, στα?σις – місце стояння) — це вівтарна перегородка з розміщеними в певному порядку на ній іконами. Функцією іконостасу є відділяти в храмі святе місце – святилище, де відбувається літургія, від місця згромадження вірних – нави. Традицію відділення в святині «sakrum» від «profanum» зустрічаємо у Старому Завіті, а саме в Єрусалимському Храмі. Святая Святих — місце, де зберігалась Скинія Завіту і де було місце перебування Бога Ізраїлевого, відділялась суцільною завісою від решти храму (до речі, традиція відділення святилища від нави завісою збереглася в деяких східнохристиянських Церквах, зокрема у Вірменській, Сиромалабарській та Сиромаланкарській).
Учені, що досліджують іконостас, стверджують, що він виконував подвійну функцію: з однієї сторони, іконографічна програма була виразом чітко окресленої символічно-догматичної концепції, що випрацьовувалась віками; з іншої, на відміну від стінопису, мав характер молитовно-адораційний. Вірні підходили до іконостасу, який був межею, що відділяла від «Святая Святих», і ставали перед лицем відображеного на іконі Христа, Богородиці та святих в поставі особистої молитви. Функції таких «молитовних» ікон виконували намісні ікони, які мали так званий портретний характер, а також — храмова ікона. Саме серед цих ікон найбільше таких, які славляться особливим культом серед вірних і визнані чудотворними.
І. Формування іконостасу у Візантії
Почав формуватися іконостас у такій формі, в якій ми звикли його бачити, у Візантії в ІХ – Х століттях. Розвинувся він від темплона – горизонтальної балки, яка опиралася на дерев'яні або кам'яні колони і розміщувалась між святилищем і храмом вірних. Темплон виник у VII столітті (в Україні на означення темплону вживалось слово «тябло»). Угорі на темплоні розміщувався епістилій (з грецької «поставець») — довга дошка, на якій зображалась ікона Христа в оточенні Богородиці, Івана Предтечі та святих, що схилились до Нього в молитовних позах. Згодом ікони на темплоні трансформувались в ряд «Моління» (гр. Деесіс).
Объяснение:
Положение страны в субтропических и тропических широтах, незначительное количество атмосферных осадков обусловили преобладание пустынных и полупустынных ландшафтов.
Рельеф Египта. Большую часть территории Египта занимает плато с высотами от 300 до 1000 м. На западе расположены равнины каменистой Ливийской пустыни, на востоке раскинулись просторы Аравийской пустыни, на юге, вдоль границы с Суданом, - Нубийская пустыня. На северо-востоке страны находится самая высокая ее часть - Синайский п-ов (г. Катерин, 2637 м). Низменные участки прилегают к приморских районов и долины Нила.
Климат Египта. Для прибрежной полосы страны вдоль Средиземного моря характерен субтропический климат, на остальной территории - пустынный, тропический. Воздух в Египте сухой, круглый малооблачно, осадки выпадают редко. Наблюдаются значительные суточные колебания температуры воздуха. В январе она изменяется с севера на юг от +14 ° С до +17 ° С в июле от +26 ° С до +33 ° С. На юге выпадает доз мм осадков в год, на севере - около 200 мм. Весной веет южный сухой и горячий ветер хамсин из пустыни, который нагревает воздух до +40 ° С.
Реки и озера Египта. Единственной постоянной рекой и основным источником воды Египта является Нил, образованный слиянием Белого и Голубого Нила. В устье Средиземного моря Нил формирует многорукавную дельту (площадью примерно 24 тыс. км), раскинувшаяся на 220 км с запада на восток и на 170 км с севера на юг, с многочисленными лагунными озерами. Ширина долины Нила составляет 1-3 км на юге и 20-25 км на севере. Ежегодные разливы реки, сопровождающиеся отложением на берегах большого количества плодородного ила раннему развитию земледелия. Вследствие строительства в 60-е годы XX в. высотной Асуанской плотины на юге страны образовалось водохранилище Насер, которое дало возможность регулировать сток Нила предотвратить катастрофические паводки. В стране имеются значительные запасы подземных вод.
Минеральные ресурсы Египта. Надра Египта богатые некоторые виды полезных ископаемых. Значительны запасы нефти (440 млн. т) и газа (55 трлн, м3), которые находятся возле впадины Красного моря и Суэцкого залива, а также в северной части Ливийской пустыни. Залежи каменного угля залегают в Файюмском впадине и на севере Синайского п-ова. На северо-востоке находятся месторождения урана, железной руды (400 млн. т), титана, меди, олова, золота, молибдена, ниобия, вольфрама, марганца. Значительные залежи фосфоритов сосредоточены на побережье Красного моря, в долине Нила, оазисе Харга. Всемирно является Асуанской граниты. Кроме того, в Египте разведано месторождения каменной соли, соды, гипса, магнезита, глин, асбеста и т.д..
Растительные и животные ресурсы Египта. На большей части страны нет естественной растительности. Местами в пустынях во время зимних дождей появляются маки, лютики, ирисы. В Средиземноморье флора богаче (ковыль, верблюжья колючка, степная лук, астрагал, шиповник и др..). В дельте Нила и на его берегах растут папирус, финиковые и другие пальмы, тамарикс, олеандр, сикомор (смоковница) и др..
Животный мир также беден. Только в дельте Нила водятся разнообразные птицы, в пустынях и полупустынях немало пресмыкающихся (египетская кобра, песчаная змея, эфа, гюрза, варан, геккон и др.)., Насекомых, некоторых видов млекопитающих (шакал, гиена, лиса, мангуст, мелкие грызуны) .
Рекреационные ресурсы Египта. Природно-рекреационные условия, прежде климатические, благоприятные для развития туризма. Туристов привлекают курорты субтропического побережья Средиземного и Красного морей, многочисленные историко-культурные памятники античности и Арабского халифата. Немало и природоохранных объектов: в заповеднике Катерин на Синайском п-ове водятся песчаная газель и Синайский леопард, а в Вади-Ришраш (близ Каира) - нубийский Козерог.
а
Объяснение:
Маврами (Mauri) давні римляни до III ст. н. е. називали нероманізованих місцевих мешканців Північної Африки, які були підпорядковані власним правителям.