"ВІЧНИЙ МИР" 1686 – договір між Рос. д-вою та Річчю Посполитою, підписаний 6 трав. у Москві. Укладений в результаті складних польс.-рос. переговорів, які розпочалися в лют. 1686. Його текст (складався із 33 статей) підтверджував домовленості Андрусівського договору (перемир'я) 1667 про розподіл сфер впливу над Україною. Згідно з договором, уся тер. Лівобережної України мала залишатися під зверхністю рос. царя. Річ Посполита остаточно відмовлялася від Києва з навколишніми землями – від гирла прит. Дніпра р. Iрпінь вниз по Дніпру до м-чок Трипілля (нині село Обухівського р-ну) і Стайки (село Кагарлицького р-ну), а звідти до р. Стугна (прит. Дніпра), через м. Васильків (нині всі Київ. обл.) до р. Iрпінь. Владі царя мали також підлягати землі по Дніпру від м-ка Стайки до гирла Тясмину (прит. Дніпра) – міста і с-ща Ржищів, Черкаси, Трахтемирів (нині село Канівського р-ну), Канів, Мошни (нині село Черкас. р-ну), Боровиця (нині село Черкас. р-ну Черкас. обл.), Бужин (колиш. село Чигиринського р-ну; нині знято з облікових даних), Крилов (колиш. село при впадінні р. Тясмин у Дніпро; залите водами Кременчуцького водосховища) та Чигирин, спустошені внаслідок військ. дій, що мали залишатися незаселеними. Над більшістю земель Правобереж. України (Київщина, Волинь, 0Сх. Поділля) закріплювалася зверхність польс. короля.
Статті "В.м." гарантували вільне віросповідування православ'я українцям і білорусам, які проживали в Польщі. Обидві д-ви зобов'язувалися не укладати сепаратного миру з Османською імперією. Підписавши "В.м.", Рос. д-ва стала чл. антитурец. "Священної ліги", куди, крім Польщі, входили Австрія, Венеція і Папська церк. обл. (див. Ватикан). Цей договір став актом остаточного міжнар.-правового закріплення поділу Укр. д-ви на дві частини (Правобережжя залишалося під владою польс. короля, Лівобережжя – рос. царя). Однак не була вирішена проблема політ. статусу подніпровських правобереж. земель, які оголошувалися "пусткою".
Проти "В.м." рішуче виступив гетьман I.Самойлович, який розпочав активну діяльність, направлену на об'єднання Правобережжя з Лівобереж. Україною. Разом з тим козац. військ. полки стали гол. силою укр.-моск. походів на Крим в останніх десятиліттях 17 ст. (див. Кримські походи 1687 і 1689), що було узгоджено з урядами країн "Священної ліги". Договір відіграв значну роль у боротьбі з турец. агресією у Сх. та Пд.-Сх. Європі.
Вообще, я не считаю христиан-кавказцев - кавказцами. Просто сейчас наша страна построена на православии, вот и пропагандируют христианство в наших несмышлёных умах. 96.8% населения Северного Кавказа- мусульмане! Они исконно исповедуют ислам. Ислам пришёл на Кавказ намного раньше христианства. Католичество начало проникать на Кавказ в 13-15 веках с византийскими посланниками. Был ультиматум - христианство - или полное неуважение и торговая блокада. Нормальные, по моему мнению кавказцы, оставили старую религию - ислам. А вот осетины например забыли религию дедов, и как трусы, испугавшись византийских угроз, приняли христианство. Недолго там продержался католицизм, после Кавказской войны, осетины (благодаря своей трусости и страхам) приняли православие. После завоевания турками Византии, часть осетин (опять же испугавшись более могущественной страны), приняли ислам.
В 73 г.до.н.е началось найбильше за всю историю Рима повстаня рабив.Возглавил его гладиатор Спартак.Когда гладиаторы готовили восстание,предатель выдал римлянам іхни планы.Зказарми смогли сбежать лишь 78 человек.Они укрылись на горе Везувий.Сенат послал против восставших большое войско .Римские воини заняли лишь одну тропу вниз.Римляне не очікали их снизу.Спартак приказал сплести из лозы дикого винограда лестницы,и гладиаторы ночью спустились с крутого обрыва там,где римляне их не чікали и ударили в тыл противнику,римляне зознали поражения.
Статті "В.м." гарантували вільне віросповідування православ'я українцям і білорусам, які проживали в Польщі. Обидві д-ви зобов'язувалися не укладати сепаратного миру з Османською імперією. Підписавши "В.м.", Рос. д-ва стала чл. антитурец. "Священної ліги", куди, крім Польщі, входили Австрія, Венеція і Папська церк. обл. (див. Ватикан). Цей договір став актом остаточного міжнар.-правового закріплення поділу Укр. д-ви на дві частини (Правобережжя залишалося під владою польс. короля, Лівобережжя – рос. царя). Однак не була вирішена проблема політ. статусу подніпровських правобереж. земель, які оголошувалися "пусткою".
Проти "В.м." рішуче виступив гетьман I.Самойлович, який розпочав активну діяльність, направлену на об'єднання Правобережжя з Лівобереж. Україною. Разом з тим козац. військ. полки стали гол. силою укр.-моск. походів на Крим в останніх десятиліттях 17 ст. (див. Кримські походи 1687 і 1689), що було узгоджено з урядами країн "Священної ліги". Договір відіграв значну роль у боротьбі з турец. агресією у Сх. та Пд.-Сх. Європі.