1.На початковому етапі політика нацистів була спрямована на масову примусову еміграцію євреїв з підконтрольних ним країн. 24 листопада 1938 в газеті СС «Das Schwarze Korps» в статті «Євреї — що далі?»
До початку Другої світової війни Німеччину, Австрію і Чехословаччину залишило від 350 000 до 400 000 євреїв. З 235 000 єврейських іммігрантів в Палестині з 1932 по 1939 роки приблизно 60 000 були німецькими євреями.
8 вересня Гіммлер декларував негайну депортацію євреїв з території Рейху — чого раніше в період війни не відбувалося.
15 жовтня перший «юдентранспорт» відправився в Ліцманнштадт
18 жовтня була заборонена єврейська еміграція
1 листопада розпочалася будівництво табору смерті Белжець.
2.У Північній і Середній Італії, окупованих німецькими військами, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що складалися як правило з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді.У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало колабораціонізму (співробітництва) з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Терор, геноцид, вкрай жорстокий окупаційний режим не створювали умов для співробітництва. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищення польської державності і польської нації. 22% населення (6 млн) гітлерівці встигли знищити. Великим впливом користувалися загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.
Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом. Його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби з коричневою чумою за свободу і незалежність своїх країн» У русі Опору брали участь люди різноманітних політичних і релігійних поглядів - радикали і республіканці, консерватори і демократи, комуністи і соціалісти, католики і православні, члени профспілок і безпартійні; люди різних рас і національностей, різних соціальних кіл» Багатьом з них судилося покласти життя на спільний вівтар Перемоги над ненависним ворогом.
Князь Владимир умер в 1015 г. После его смерти начались усобицы между его сыновьями, которые длились с 1015 по 1019 г.
Участники:
1. Святополк Владимирович Окаянный. Также прозван "братоубийца" за убийство своих единокровных братьев - Бориса Владимировича, Глеба Владимировича и Святослава Владимировича. Дважды княжил в Киеве (1015 и 1017 - 1019). Его союзником был польский король Болеслав I Храбрый, на дочери которого был женат Святополк. Святополк умер в 1019 г. в Польше.
2. Ярослав Владимирович (Мудрый). Сын Владимира, киевский князь (1016 и 1017). До смерти Владимира княжил в Новгороде. Затем принял участие в междоусобной войне, выступив против Святополка. В 1016 г. нанёс Святополку поражение под г. Любеч, в 1017 отразил осаду Киева печенегами. В 1019 г. выиграл сражение на реке Альте, после чего стал князем Киевским (1019 - 1054).
Объяснение: