Казахское ханство возникло в последней трети XV века, когда ханы из династии Джучидов, Жанибек и Керей, создали своё государство в Семиречье после распада Узбекского улуса. Источники указывают разные даты основания: 1470 год[3] — когда соправители контролировали большую территорию в регионе казахского мелкосопочника и окрестностей Сыр-Дарьи или 1465 год — провозглашение небольшого ханства в долине реки Чу[4].
В XVII веке (по русским источникам[3]) или в начале XVIII века[4] выделились три отдельные орды, или жуза — Старший (Большой), Средний (Серединный) и Младший, каждый со своей территорией для кочёвок. После смерти хана Тауке в 1718 году жузы по сути стали независимыми ханствами[3]. Тяжёлые войны с джунгарами, а затем угроза со стороны Китая вынудили поворот казахского государства в сторону Российской империи, Казахи Младшего жуза стали подданными России вслед за своим ханом Абулхайром (1731 год). Абылай-хан смог снова объединить всех казахов и лавировал в своей политике между Россией и Китаем, но после его смерти в 1781 году ханство опять распалось на три жуза[5], ханы которых назначались российским правительством[3]. В 1822[3]-1824 годах Уставами о сибирских и оренбургских казахах институт ханства в Российской империи был ликвидирован[4].
Казахские историки прослеживают историю ханства дальше, упоминая хана Кенесары Касымова, избранного в 1841 году, и считают датой конца Казахского ханства 1847 год, когда Кенесары был убит[5]. С точки зрения российской историографии, Касымов был руководителем кровопролитного и неуспешного восстания против Российской империи и лишь претендовал на титул хана[6].
История
Объяснение:
Історія Стародавньої Греції налічує 20 століть. Вона починається з мінойської цивілізації на острові Крит, яка досягла свого розквіту між 1900 і 1450 рр.до н. е. ця культура була першою культурою, що виникла в Європі. ... Їх досягнення помітно вплинули на мікенців, які створювали свою власну цивілізацію на материковій частині Греції, починаючи приблизно з 1600 р.До н. е. обидві культури – і мінойська, і Мікенська – занепали, ймовірно, через природні катаклізми і війни. Мікенська цивілізація припинила своє існування приблизно в 1200 р.до н. е., коли мікенці покинули свої величні міста, і вони прийшли в запустіння.
Объяснение:
Петро́ Олексі́йович Рома́нов (Петро I; рос. Пётр Алексеевич Романов; 30 травня (9 червня) 1672 Москва, Московія — 28 січня (8 лютого) 1725, Санкт-Петербург, Російська імперія) — Государ, Цар і Великий князь всієї Русі (1682–1725), перший імператор Всеросійський (1721—1725). Представник московської династії Романових. Син царя Олексія та Наталії Наришкіної. Зійшов на престол після смерті царя Федора. Був співправителем свого брата Івана V. Самостійно правив з 1689 року. Докорінно реформував Московську державу. Орієнтувався на протестантські країни Європи — Голландію і Англію, де побував у 1697—1698 роках. Придушив стрілецькі бунти, створив нову регулярну армію і флот. Провів урядову реформу: сформував Сенат (1711), запровадив колегії (1718—1722), поділив країну на губернії (1708). За наполяганням Феофана Прокоповича прийняв титул імператора (1721), а також ліквідував Московську патріархію (1700), замінивши її Синодом (1721). Збудував Санкт-Петербург (1703), куди переніс столицю (1713). Проводив агресивну зовнішню політику. Взяв участь у Великій турецькій війні, переміг Османів у 1686–1700 рр. й отримав вихід до Азовського моря. Здобув перемогу над Швецією у Великій Північній війні (1700—1721), внаслідок чого закріпився на Балитиці. Придушив антимосковське повстання українського гетьмана Івана Мазепи й обмежив самоврядування козацькій Україні. Зазнав поразки у черговій війні з Османами 1710—1713 рр. Заснував Російську академію наук (1724). Одружувався двічі — з Євдокією Лопухіною і Катерининою І. Батько російських царевичів Олексія, Олександра, Петра, та царівн Анни, Єлизавети і Наталії. Помер у Санкт-Петербурзі. Похований у Петропавлівському соборі міста.
Объяснение: