Трохи пригашені були князівські апетити за Володимира Мо¬номаха (1113—1125 рр.). Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де непересічним дипломатичним хистом, під постійною загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість удільних князів. Володимир Мо¬номах об'єднав переважну частину держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь, Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі ди-настичні зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.
Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося встановити на цілих п'ятдесят років безпеку сте¬пового кордону. Низка половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував ними південні око¬лиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу. Він дозволив вихідцям з Білої Вежі, столиці Хазарського каганату, яких тіснили половці, заснувати місто з тою ж назвою у верхів'ях ріки Остра за сто двадцять верст від Чернігова. І там була за короткий час збудована міцна фортеця.
Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло у світі. Сусідні державці шанували й боялися його. Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював Фракію. Наляканий Олександр Комнин надіслав до Києва дарунки: хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авг'уста Кесаря, вінок, золо¬тий ланцюг і барми Константина Мономаха, Володи-мирового діда. Вручивши ці дари, митрополит ефеський Неофіт схилив київського князя до миру, увінчав його в київському соборному храмі імператорським вінком і проголосив руським царем. У московській Оружейній палаті й досі зберігаються так звана шапка Мономаха, себто корона, а також ланцюг, держава, скіпетр і ста¬ровинні барми, якими прикрашалися згодом усі російські царі в день свого сходження на престол (інаугурації). Ці безцінні речі, за деякими даними, могли бути да¬рунком імператора Олексія Комнина.
Прожив Мономах як для своєї епохи дуже довге жит¬тя — аж сімдесят три роки, останніх тринадцять будучи великим київським князем. Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а й спеціально напи¬саним для своїх дітей «Повчанням». Це чудовий доку¬мент того часу, який варто сприймати саме як наста¬нову й тепер, але ми не аналізуватимемо його детально, а зупинимося тільки на міжнародних аспектах «По¬вчання». Ось як пише Мономах про увагу до чужинців: «А ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас (не) прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, (то) їжею і питвом. Вони бо, мимохо-дячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим». Все хороше, продовжує він, ви мусите пам'ята¬ти, чого не знаєте, тому вчіться. І згадує свого батька
1. каков возраст Греции ? (возраст превышает четыре тысячи лет) 2. какой период считается самым сложным? (Гомеровский период) 3. В каком году начинается классическая эпоха и с чем она связана? (Начинается в 500 году до нашей эры. Его начало было связано с войной с персами, длившейся более 20 лет. Греция победила благодаря тому, что был создан морский союз, во главе которого стали Афины. В тот период этот город-государство продолжило укреплять свое могущество. Это был золотой период в истории Афин, в результате которого они превратились в произведение искусства.) 4. Как связан с Грецией Александр Македонский? 5. В каком году началась революция и ее последствия для Греции? (25 марта 1821 года произошла революция, следствием которой стало провозглашение независимости и гражданская война, окончившаяся в 1825 году.В 1827 году страна обрела президента, а 1830 году ее независимость признала Турция.)
Колониальная система консервировала отставание колониальных владений и зависимых стран, обрекала их на прозябание и отсталость. В XVI—XVIII вв. до промышленного переворота колониальная политика сводилась в основном к расхищению местных богатств, рабочей силы, а неэквивалентная торговля с колониями носила исключительно потребительский, примитивный характер. Для первого периода колонизации было характерно почти полное отсутствие какой-либо созидательной деятельности колонизаторов. Даже ирригационное строительство не поддерживалось. Сельское хозяйство разрушалось. Результатом ограбления были голод и смерть миллионов людей. По данным британской Ост-Индской компании, в Бенгалии в начале 70-х годов XVIII в. от голода умерло 10 млн человек, или треть населения.
Установление регулярных экономических связей между метрополиями и колониями привело к изменению организационных форм эксплуатации колоний. Промышленный капитал постепенно добился ликвидации привилегий могущественных торговых компаний. Колонии были подчинены непосредственному контролю государства-метрополии. Однако чисто меркантилистские традиции преобладали до конца XIX в.
По мере развития машинного производства метрополии превращали колониальные владения в рынки сбыта своих товаров. Например, британский экспорт хлопчатобумажных тканей в Индию с 1618 по 1835 гг. увеличился в 65 раз. В середине XIX в. туда направлялась 1/4 экспортируемых тканей. Дешевые промышленные товары западных стран разоряли местное ремесленное производство. Так, Индия, бывшая экспортером хлопчатобумажных тканей, изделий из стекла и металла, превратилась в их импортера, поглощая значительную часть британского экспорта. Колонизаторы ввели дискриминационные внутренние налоги на производство, транспортировку и торговлю товарами местного производства (15—17%), подрывая национальное производство.
Превратив колонии в рынки сбыта товаров метрополий, колонизаторы нарушили органическую связь между ремеслом и земледелием в общине. Разрушение ремесленного производства в городе и деревне не сопровождалось соответствующим увеличением мануфактурной промышленности, а приводило к росту аграрного перенаселения, к консервации и укреплению общинных отношений.
Зовнішня політика Володимира Мономаха.
Трохи пригашені були князівські апетити за Володимира Мо¬номаха (1113—1125 рр.). Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де непересічним дипломатичним хистом, під постійною загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість удільних князів. Володимир Мо¬номах об'єднав переважну частину держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь, Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі ди-настичні зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.
Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося встановити на цілих п'ятдесят років безпеку сте¬пового кордону. Низка половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував ними південні око¬лиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу. Він дозволив вихідцям з Білої Вежі, столиці Хазарського каганату, яких тіснили половці, заснувати місто з тою ж назвою у верхів'ях ріки Остра за сто двадцять верст від Чернігова. І там була за короткий час збудована міцна фортеця.
Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло у світі. Сусідні державці шанували й боялися його. Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював Фракію. Наляканий Олександр Комнин надіслав до Києва дарунки: хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авг'уста Кесаря, вінок, золо¬тий ланцюг і барми Константина Мономаха, Володи-мирового діда. Вручивши ці дари, митрополит ефеський Неофіт схилив київського князя до миру, увінчав його в київському соборному храмі імператорським вінком і проголосив руським царем. У московській Оружейній палаті й досі зберігаються так звана шапка Мономаха, себто корона, а також ланцюг, держава, скіпетр і ста¬ровинні барми, якими прикрашалися згодом усі російські царі в день свого сходження на престол (інаугурації). Ці безцінні речі, за деякими даними, могли бути да¬рунком імператора Олексія Комнина.
Прожив Мономах як для своєї епохи дуже довге жит¬тя — аж сімдесят три роки, останніх тринадцять будучи великим київським князем. Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а й спеціально напи¬саним для своїх дітей «Повчанням». Це чудовий доку¬мент того часу, який варто сприймати саме як наста¬нову й тепер, але ми не аналізуватимемо його детально, а зупинимося тільки на міжнародних аспектах «По¬вчання». Ось як пише Мономах про увагу до чужинців: «А ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас (не) прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, (то) їжею і питвом. Вони бо, мимохо-дячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим». Все хороше, продовжує він, ви мусите пам'ята¬ти, чого не знаєте, тому вчіться. І згадує свого батька
Объяснение: