Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, перехопити стратегічну ініціативу, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курській дузі. Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних подій Великої Вітчизняної й другої світової війни. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько ЗО дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. Перемога під Курськом закріпила корінний перелом у ході війни. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.
Серед солдатів і офіцерів багатьох національностей мужність та стійкість у цій битві виявили й воїни-українці. На другий день наступу фашистів на Курській дузі, 6 липня 1943 р., сержант В. Ф. Черненко з 203-го стрілецького полку вогнем з кулемета знищив кілька десяків гітлерівців. А коли прорвалися ворожі танки, він, обв'язавши себе гранатами, кинувся під один із них. В. Ф. Черненку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У жорстоких повітряних боях за панування в курському небі відкрив свій рахунок збитим літакам уродженець Сумщини льотчик І. М. Кожедуб, знищивши дев'ять ворожих стерв'ятників. Удостоєний у ті дні звання Героя Радянського Союзу, І. М. Кожедуб пізніше став тричі Героєм Радянського Союзу. Усього в ході Курської битви ЗО воїнів-українців отримали це почесне звання.
Перемога під Курськом створила умови для широкого наступу Червоної армії на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту. Успішно діяли війська Степового фронту на харківському напрямку. Вони охопили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було, нарешті, визволено. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту 23 вересня вибили німців з Полтави.
Жорстокі бої розгорнулися у Донбасі. О 6-й годині ранку 18 серпня ураганний вогонь тисяч гармат і мінометів сповістив про перехід радянських військ у наступ проти угруповання німецьких військ, які створили сильну оборону по річці Міус, так званий "Міус-фронт". Годину п'ятнадцять хвилин смертоносний вогонь бушував на позиціях німців, які вважалися неприступними. Рішучі дії радянських воїнів врятували багато міст і сіл, промислових об'єктів від цілковитого знищення, хоч окупанти, виконуючи директиву про тотальне зруйнування Донбасу, все-таки встигли завдати величезних втрат. Нарощуючи темпи наступу, Червона армія 8 вересня вигнала ворога з обласного центру Сталіно (тепер Донецьк), а 22 вересня завершила очищення від нього Донбасу.
Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України і промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті. Твердячи, що на берегах Дніпра вирішується доля Німеччини, гітлерівці намагалися підготувати тут рубежі, щоб тримати стратегічну оборону. "Швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його",— самовпевнено заявляв Гітлер.
21 вересня першими подолали водну перешкоду південніше Києва війська 13-ї армії. У районі Великого Букрина почали переправлятися танкісти 3-ї гвардійської танкової армії. Одночасно Дніпро був форсований на ділянці Дніпропетровськ — Запоріжжя, в районі Канева і Кременчука.
Воїни багатьох національностей під час битви за Дніпро виявили мужність і героїзм в ім'я свободи українського народу. Тими днями країна дізналася про подвиг чотирьох юнаків-розвідників В. М. Іванова, В. А. Сисолятіна, М. Є. Петухова та І. Д. Семенова, які першими форсували Дніпро. Першими ж у цій операції вони були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Армії допомагали тисячі місцевих селян. Мати двох воїнів Червоної армії О. П. Тригуб на човні ночами переправляла під вогнем ворога бійців 240-ї стрілецької дивізії. Так само рибалка Д. С. Левковець та його дружина протягом трьох діб без сну та відпочинку перевезли на своєму човні десятки десантників.
Объяснение:
Черносошные крестьяне имели личную свободу, вели хозяйство и у них было право продажи, заклада, передачи своих земельных наделов по наследству. Черносошные крестьяне платили высокую цену за свою свободу. Для них были установлены самые большие подати. На протяжении XVII в. земли черносошных крестьян постоянно сокращались за счет феодалам и прямого расхищения. Черносошные земли остались нетронутыми в основном в и Сибири. Владельческие крестьяне являлись феодальнозависимым населением. Владельческие крестьяне, потеряв право уходить с земель, по-прежнему являлисьземлевладельцами, но частенько беря у них взаймы деньги, хлеб, сельскохозяйственные орудия. Неоплатный должник по закону того времени должен был становиться рабами своего кредитора. От прямого перехода в холопство крестьян ограждало правительство, установив «вечность крестьянскую», то есть запрет перехода крестьян в другие сословные разряды.
Одинаково с холопами крестьян всё чаще начинают называть крепостными. Однако уже в 1695 году указом царя Петра стали брать подати с обрабатываемых холопами земель. Возлагая на пашенных холопов ту же тягость, какую несли крестьяне, правительство, можно сказать, приравняло одних к другим. Если жизнь заставляла крепостных крестьян становиться в холопье положение, то закон поставил холопов в положение крепостных.
https://chezgid.ru/strana/chehi/yan-zhizhka.html#i-3
Ссылка, где была взята информация
Объяснение:
Перед тем, как полководец примкнул к гуситам, он успел набраться боевого опыта, который был очень нужен восставшим. Ян Жижка был верным другом и соратником Яна Гуса, которого сожгли на костре в 1415 г., что спровоцировало подготовку к масштабному восстанию по всей стране.
Жижка выбрал сторону умеренных гуситов, которых называли чашники. Среди битв, которые провел полководец, стоит отметить:
1420 г. – бой у города Судомержа, где 400 гуситов отбились от 2 тыс. армии рыцарей. После этой битвы, а также после того, как гуситы создали военный лагерь Табор, Жижка стал одним из четырех гетманов восставших. Его авторитет не оспаривал никто.
1420 г. – оборона Витковой горы, в которой решилась судьба Праги. После изнурительных сражений победа досталась горожанам и гуситам.
1421 г. – осада замка Раби, в ходе которой полководец потерял зрение. Но это не помешало ему и дальше управлять армией. Он прекрасно понимал поле и отдавал точные приказы своим
1422 г. – разбил крестоносцев у Габра и снял блокаду с города Жатец.
Жижка провел полную реорганизацию армии таборитов, благодаря чему у гуситов появилось постоянное войско. Командира каждого отряда надо было выбирать. Основой армии стала организованная пехота, а тактической единицей – повозка с экипажем.
Во время боя они объединялись в десятки под общим командованием, десятки в ряды и т.д. Ряды имели право решать боевые задания самостоятельно.
Была у гуситов и легкая конница, и артиллерия, ставшая гордостью Жижки.
Среднее число солдат в армии достигало 8 тыс. человек, которые были хорошо обучены, дисциплинированы и организованы. Если планировалось большое сражение, то полководец набирал ополченцев.
Ян Жижка научил свою армию воевать в любое время суток и при любых погодных условиях, что не раз войско от поражения.
В 1423 г. из-за раскола среди гуситов, Ян Жижка с соратниками создал на северо-востоке Чехии Оребитское братство. Его центром стал город Градец-Кралове. На следующий год произошла последняя битва под руководством Жижки, которая получила название Малешовская. Ее лидер гуситского движения выиграл.