Один раз, я попал в портал времени, и случайно попал в каменный век. Людей было мало. Было много костей, стоянок для остановки человека, шалашей. Я пролез в один шалаш. В этом шалаше был странный человек. Он сидел и что-то ковырял. Я сделал очень неловкий шаг. Под моей ногой оказалась ветка, которая хрустнула в тот же момент. Странный человек сразу же откликнулся. Увидев меня он удивился. Подошёл ко мне и начал нюхать, трогать, глядеть на меня. Он резко вышел из шалаша и побежал куда-то в даль. Я сидел около шалаша всего 10 минут, как он уже приходит со своей армией людей. Они все подошли ко мне и начали толпится как комары у фонаря. И вдруг я увидел луч, он был не обыкновенным. Всё люди разбежались по своим шалаша. А я проснулся на своей парте. Вот так приключение во сне
Один раз, я попал в портал времени, и случайно попал в каменный век. Людей было мало. Было много костей, стоянок для остановки человека, шалашей. Я пролез в один шалаш. В этом шалаше был странный человек. Он сидел и что-то ковырял. Я сделал очень неловкий шаг. Под моей ногой оказалась ветка, которая хрустнула в тот же момент. Странный человек сразу же откликнулся. Увидев меня он удивился. Подошёл ко мне и начал нюхать, трогать, глядеть на меня. Он резко вышел из шалаша и побежал куда-то в даль. Я сидел около шалаша всего 10 минут, как он уже приходит со своей армией людей. Они все подошли ко мне и начали толпится как комары у фонаря. И вдруг я увидел луч, он был не обыкновенным. Всё люди разбежались по своим шалаша. А я проснулся на своей парте. Вот так приключение во сне
Та війна, яка у вас Друга світова, для моєї родини була Великою Вітчизняною. Мої предки захищали свою батьківщину від загарбників-фашистів. Прадіди воювали - билися з ворогом за Москву, билися за Київ з однаковою відвагою. Воювали там, де було наказано воювати, були сміливими, за що отримали купу орденів та медалей. Ці відзнаки ми з гордістю зберігаємо в домашньому архіві.
Тут же і листи з фронту, листи на фронт від близьких. Мої близькі під час війни залишалися на окупованій території - у Києві. Вони потерпали від голоду і великого страху. Відчували шалену ненависть до загарбників і разом з тим надію на те, що радянські війська виметуть цю нечисть з нашої землі.
Так і сталося. 9 травня 1945 року мої предки завжди вважали найвеличнішим днем у своєму житті. І зараз ми, їхні нащадки, шануючи їх пам"ять, відзначаємо День Великої Перемоги як велике свято і передамо цю пам"ять своїм дітям.