Театр в Древнем Египте зародился много тысячелетий назад, с представлений скоморохов, которые обыкновенно выступали на городских центральных рынках и площадях. В основном, играли скоморохи небольшие сатирические сценки, которые легко вызывали смех у зрителей и пользовались огромным успехом. Согласно исследованиям ученых, эти представления увидели свет задолго до появления классических греческих аудиторий.
Постепенно эти небольшие сценки стали увеличиваться по времени, наполняться все большим смыслом, стали появляться костюмы... То есть, началось перерождение уличного представления в настоящий, организованный театр, который получил свое развитие в тридцатых годах XIX века. Именно в это время в Египте наблюдался самый настоящий расцвет культурной и общественной жизни: свет увидели Арабский институт театра, первая государственная Национальная труппа Египта и Высший комитет по развитию театрального искусства.
Объяснение:
Англія
Становлення держави
Становлення феодальної держави і права в Англії відбувалося в декілька етапів:
1) розклад родового устрою на Британських островах у місцевих бриті в і кельтів, римська колонізація (І століття до н. е. - IV століття н. е.);
2) завоювання й асиміляція Британії германськими племенами-англосаксами (звідси нова назва країни - Англія) - V-XI століття;
3) завоювання Англії французькими баронами - вихідцями з Північної Франції (Нормандії) на чолі з Вільгельмом І (Завойовником), етнічна і політична асиміляція, остаточне оформлення національної англійської держави - 1066 рік - XIII століття.
Історію феодальної держави в Англії відзначає низка таких особливостей.
Етнос (нація) формується в результаті ряду завоювань та асиміляції населення. Корінні жителі - брити і кельти - у V-VI столітті завойовуються германомовними англами і саксами, частково знищуються, а частково асимілюються. Після цього тут формуються ранньофеодальні англосакські королівства. Але у 1066 році розпочинається нове завоювання - нормандці й англосакси частково знищуються, частково асимілюються із завойовниками. На основі синтезу мов (кельтської, германської, французької) формується англійська мова. Вільгельм І (Завойовник) та його наступники, ставши королями Англії, зберегли за собою свої володіння у Франції (Нормандія) і, більш того, посягання на французький трон. На цій підставі відбувалися численні війни за фамільні французькі інтереси англійських королів. Населення Англії не було зацікавлене у війнах. Це з самого початку породило незгасні суперечності між королем і нацією, що призвело до появи Великої хартії вольностей 1215 року, а потім і до англійської буржуазної революції. Цей урок історії в майбутньому було враховано англійцями: в Акті про уложення 1701 року парламент постановив, що "якщо королем Англії буде особа, народжена поза межами Англії, Шотландії та Ірландії, то англійський народ не зобов'язаний воювати за її інтереси".
Барони, що завоювали Англію на чолі з Вільгельмом І, знаходилися у ворожому середовищі англосаксів, що примушувало їх триматися більш згуртовано навколо свого короля. У свою чергу Вільгельм І роздавав землі власним баронам з таким розрахунком, аби ніхто з них не міг набути більшого впливу в окрузі. Все це значно зміцнювало становище королівської влади в Англії і, на відміну від Франції та Німеччини, перешкоджало феодальному роздрібненню країни. Сильні позиції королівської влади в Англії - характерна риса її історії. Це сприятиме поряд з іншими чинниками формуванню станово-представницької монархії та парламенту.
Формальне право в Англії було представлене ранньофеодальними "варварськими", англосаксонськими "правдами": "Правдою Етельберта" королівства Кент (VI-VII століття), "Правдою Іне" королівства Вессекс (VII століття), загально-англійською "Правдою Альфреда Великого" (IX століття), "Законами Етельстана" 940 року (онука Альфреда Великого) тощо. Характерним для цих "правд" було поступове відповідно до феодальних відносин витискування звичаєвого права королівським законодавством. Так, "Правда Етельберта" фіксує в основному санкції за крадіжки та вбивства. За крадіжку церковного майна встановлюється штраф у 12-кратному розмірі, майна єпископа - 11-кратному, священика або короля - 9-кратному, диякона - 6-кратному, клірика та вільної людини - 3-кратному. Своєрідним було "покарання" за викрадення чужої дружини. У статті ЗІ "Про чужу дружину" проголошувалося: "...нехай придбає нову і приведе до чоловіка". Вбивство каралося, як і в Салічній правді, вергельдами від 100 до 6 шилінгів залежно від соціального статусу вбитого. "Правда Іне" забороняє працювати в неділю, встановлює за крадіжку обернення в рабство всієї родини крадія, за ухилення від походу - 120 шилінгів і втрату землі. "Правда" Альфреда Великого діє вже по всій Англії і спрямована на охорону феодальних відносин, що формуються. Так, за порушення присяги васалом встановлюється покарання у вигляді 40 днів королівської в'язниці. Вбивство того, хто чинив опір при цьому, не передбачало вергельду. Замах на господаря (глафорда) карався смертною стратою, крадіжка церковного майна - відсіканням руки.
Закони Етельстана являють собою розлогу кодифікацію, спрямовану на закріпачення селян, охорону життя феодалів. Вони широко застосовують смертну кару та членоушкоджсння. Становить інтерес анонімний збірник X століття "Про права і обов'язки", який містить феодальне звичаєве право і перелік селянських повинностеЙ. Васал (тен) був зобов'язаний за одержаний феод ходити в похід, споряджати судна, брати участь у будівництві укріплень, ремонтувати мости, організовувати для сеньйора полювання, брати участь в охороні короля, забезпечувати мир, роздавати подаяния та допомагати церкві.