Навесні 1638 року почалося повстання нереєстрових козаків на чолі з Яковом Острянином і Карпом Скиданом, яке підштовхнуло до масового селянського виступу на Київщині і Полтавщині.
Після невдалих для повстанських загонів сутичок під містом Лубнами та на річці Сліпоріді основні сили повстанців, з якими були їхні сім'ї, відступили до Жовнина (нині с. Жовнине Чорнобаївського району Черкаської області), де почали будувати табір.
Хід битви Редагувати
Позиції, зайняті Острянином під Жовнином, поблизу впадіння Сули в Дніпро, були невигідні. На світанку 3 (13) червня, діждавшись підходу інших частин, коронне військо Станіслава «Ревери» Потоцького та загони князя Яреми Вишневецького почали штурм повстанських позицій переважаючими силами і прорвали у кількох місцях оборону, захопивши 8 гармат і багато пороху. Вважаючи дальший опір недоцільним Яків Острянин, зазнавши значних втрат, з частиною козаків відступив з-під Жовнина на Слобідську Україну в межі Московської держави. Повстанці під керівництвом Кудри і Пешти замкнули табір і, оточивши польські кінні корогви, яким удалося до нього прорватися, приступили до їх знищення. Однак Вишневецький почав штурмувати козацький табір, і лише на третій раз зміг, прорвавши табір, дати змогу своїм вийти з пастки. Ніч перервала битву.
Повстанці, що лишилися в таборі, обрали гетьманом Дмитра Гуню і під його проводом відбили штурм ворога. Обидві сторони зазнали значних втрат. Козаки зайняли виступ на березі Сули, який майже з усіх сторін омивався річкою. Стомлене військо всю ніч працювало над його укріпленням. З тієї сторони, де не було річки, було насипано вал. Поляки навпроти козацького валу насипали свій вал, під самим козацьким табором спорудили свої шанці, а наступного дня 4(14 червня) розпочали обстріл козацького табору. Але Станіславу Потоцькому не вдалося зламати опір повстанців. На до коронному військові під Жовнин вирушив з кіннотою польний гетьман Миколай Потоцький. 10 червня у Жовнині стало відомо про наближення ворожого підкріплення. Повстанці спочатку розпочали переговори про капітуляцію, але дізнавшись про наближення з-за Дніпра загону Скидана, перервали переговори. Скидану не вдалося прорватися до оточених товаришів. У запеклій битві він був розбитий і повернувся до Чигирина.
В умовах безупинних приступів поляків в ніч з 11 на 12 червня (або з 21 на 22-ге[1]) козаки Гуні спорудили міст через Сулу і перейшли на два кілометри вниз, туди, де Сула впадає у Дніпро, і в урочищі Старець, над старим Дніпровим річищем, зайняли сильні позиції і там ще майже два місяці тримали оборону.
после окончания крымской войны основное внимание александра ii было на проведении внутренних реформ. их успех в немалой степени зависел от внешней обстановки: новая война могла сорвать преобразования. император назначил послами в крупнейших государствах мира последовательных сторонников
своего курса. во главе министерства иностранных дел в 1856 г. был поставлен князь а. м. горчаков. в письме александру ii он так определил основную внешнеполитическую цель страны: «при современном положении нашего государства и европы вообще главное внимание россии должно быть упорно
направлено на осуществление дела нашего внутреннего развития, и вся внешняя политика должна быть подчинена этой ».
исходя из этой цели были выделены главные направления внешней политики: выход из международной изоляции и восстановление роли россии как великой державы, отмена унизительных
статей парижского мирного договора, запрещавших иметь флот и военные укрепления на черном море. кроме того, необходимо было договорами закрепить границы с соседними государствами в средней азии и на дальнем востоке. эти сложные были решены мирным путем во многом блестящему дипломатическому таланту
а. м. горчакова.
надеюсь !