Қазтуған Сүйінішұлы (XVII ғасыр) - мырза, батыр, жырау. Халық арасында Қарға бойлы Қазтуған атанып кеткен айтулы жорық жырауы.
Қазтуған жырау
Қазтуған жырау ноғайдың Едисан ордасының билеушісі Сүйініш мырзаның ұлы. Сүйініш мырзаның Қазтуғаннан басқа Азамат және Әдіжі атты тағы екі ұлы болған. Оның арғы ата-бабалары Ноғай Ордасының билеушілері еді. Әкесі Сүйініш Абдоллаұлы Еділ бойында өмір сүрген, кейін Қобан жаққа өтіп кеткен. XVII ғасырдың екінші жартысында жазылған орыс деректерінде Сүйініш мырзаның аты жиі айтылады. Ресей мемлекеттік архивінің көне актілер жөніндегі бөлімінің «Ноғай істері» қорында Сүйініш мырзаның және ноғай ұлысының 1660 жылдарға дейінгі деректері сақталған. Қазтуғанның шежіресі былайша таратылады: Едіге би - Нұраддин - Уаққас - Мұса - Ысмайыл би - Дінбай би - Тінікей - Абдолла - Сүйініш - Қазтуған. Қазтуғанның есімі алғаш рет тарих беттерінде 1673 жылы аталады. Орыс деректерінде оның есімі Тоған деп көрсетілген. Осы жылы қалмақ билеушісі Аюке хан өзінің бірнеше тайшысымен бірге Астрахан басшыларының алдына барып, орыс-қалмақ келісіміне қол қойып, аманат сарайындағы ноғайдың жас мырзасын босатуды сұраған. Қалмақ тайшылары мұндай қадамға едисан ноғайларының мырзасы Сүйініштің сұрауы бойынша барған болатын. Олар Сүйініштің патша алдындағы абыройлы істерін еске салды. Алайда, бұл сұрақтың жауабын Астрахан билігі емес, Мәскеудегі патшаның өзі беру керек еді. Осы кезде іске қабардин кінәзі К.М. Черкасский араласып, соңғы шешімді ұлық патшаның өзі хабарлайтынын айтып, қалмақ делегациясын жылы шыраймен шығарып салады. Қазтуған 1696 жылы ұзақ жылдар бойы Қалмақ хандығына тәуелді болған Едисан ұлысын бастап, Еділ бойынан Қырым хандығына тиесілі Қобанға көшіп кетеді. Қазтуғанның есімі соңғы рет 1698 жылғы деректе аталады. Онда Едисан ордасының мырзалары Тоған мен Гидемирдің Қобанның сол жағалауында орын алған жұтқа байланысты Мәскеуге Бейшім аға бастаған елшілікті жібергені жазылған.
ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА
В останнє століття до нашої ери в Палестині* було багато мандрівних проповідників та пророків, які провіщали пришестя на Землю Божого посланця — Месії, грецькою мовою — Христа. Пришестя Христа мусило ознаменуватися перемогою добра та справедливості. Саме в таких умовах в Палестині виникла віра в Ісуса Христа. Згодом вона поширилася серед багатьох людей у Римській імперії. Про народження та земне життя ІсусаХриста розповідають Євангелія (від грецького — «блага звістка»). Вони були написані учнями Христа і супутниками його учнів наприкінці І — у II ст. Із часом Євангелії та інші християнські твори увійшли до Нового Заповіту — другої частини Біблії.
В Євангеліях розповідається, що приблизно 2 тисячі років тому Бог послав на Землю свого сина — Ісуса Христа, щоб показати людям кращий шлях у житті.
Ісус учив людей, як треба жити, щоб досягти царства Божого. Він проповідував любов до ближнього, милосердя, всепрощення, рівність усіх перед Богом.
У мандрах Ісуса супроводжувало 12 учнів — апостолів, тобто посланців. У Єрусалимі одного з них — Іуду — підкупили за 30 срібних монет, і він зрадив свого Вчителя. Ісуса звинуватили в заколоті проти римського імператора та засудили до страти. Його розіп'яли на хресті на схилі гори Голгофа, що поблизу Єрусалима. Через три дні Ісус Христос воскрес. Через сорок днів Ісус вознісся на небо, пообіцявши повернутися для Божого суду, і дав своїм учням Заповіт: про повідувати Євангелія всім народам.
Учення Ісуса Христа стало основою християнства.
Християнство — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом). Основа віровчення: віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога, зішестя на землю Сина Божого з метою ння людства від гріха.
* Палестина на той час була провінцією Римської імперії.
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Як виникла християнська Церква?
Ті, хто сповідував віру в Христа, поступово об’єднувалися в общини, створивши єдину організацію християн — християнську Церкву.
Церква — об’єднання віруючих, які мають спільні релігійні погляди й обряди.
Пізніше церквою стали також називати приміщення, у яких відбувалося богослужіння.
Згодом керівниками общин стають єпископи — «наглядачі», «охоронці» громадського майна. їм допомагали диякони — організатори повсякденного життя общини.
Християни не закликали до відкритої боротьби проти римської влади. Проте вони не визнавали римських язичницьких богів і відмовлялися визнавати божественну владу римських імператорів. Тому римська влада і жерці переслідували їх, піддаючи тортурам.
Попри все, християни проявляли дивовижну мужність: вони не лише не відмовлялися від своєї віри в Ісуса Христа, а й відкрито прославляли Його. Так з’явилися християнські мученики — люди, які постраждали за свою віру.
Як римська влада переслідувала християн?
Жан-Леон Жером. Остання молитва християн перед стратою
Виявлена мучениками відданість вірі привертала дедалі більше прихильників християнської релігії. Підчас гонінь християни збирались у підземеллях та каменоломнях (катакомбах), де створювалися підземні храми. Християнську Церкву перших трьох століть нашої ери (час гонінь на християн) часто називають Церквою підземною.
Спираючись на ілюстрації та текст, розкажіть про життя перших християн.
1 — печерні храми перших християн у Каппадокії (сучасне фото);
2 — зображення Христа в катакомбах Святого Марселія і Петра (Рим, IV cт);
З — церква в римських катакомбах
У II ст. християнство поширилося в усіх областях Римської імперії. Християнську Церкву визнали різні верстви населення.
. ТОРЖЕСТВО ХРИСТИЯНСТВА
Як християнству вдалося остаточно утвердитися в Римській імперії?
Константин, ставши першим імператором-християнином, розумів, що нова віра набуває все більшого авторитету серед населення і може стати опорою для зміцнення його влади. Він почав рішуче підтримувати духовенство*, звільнивши його від податків і військової служби, зобов’язав провінції передавати частину прибутків християнській Церкві.
* Духовенство — служителі церкви, які здійснюють релігійні обряди і служби.
Символ віри — короткий і точний виклад усіх істин християнської віри.
Між різними християнськими общинами на той час не було єдності. Щоб поставити крапку в цих суперечках між християнськими общинами, Константин вирішив зібрати собор (з'їзд) усіх християнських єпископів Римської імперії. Він відбувся в 325 р. у місті Нікеї, у Малій Азії, і ввійшов в історію як Перший Вселенський собор. Собор установив основне положення християнської релігії — Символ віри.
Пізніше імператор Феодосій видав закон про остаточну заборону язичництва. Християнство стало єдиною державною релігією Римської імперії, обов’язковою для всього населення. Язичникам загрожували суворі покарання. їхні святилища, храми закривали та руйнували, знищувалися статуї римських богів, героїв, імператорів. Так загинуло багато творів давньоримського мистецтва. Були заборонені навіть Олімпійські ігри, присвячені Зевсу.
Відтепер долі християнської Церкви та імперії були нерозривно пов’язані.