Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією Просвітництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут.
«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей Просвітництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
Політика освіченого абсолютизму, за прикладом Фрідріха II поширився й на інші країни Європи — окрім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.Хронологічні межі освіченого абсолютизму умовні, зазвичай наводиться період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол прусського короля Фрідріха II до Великої французької революції.
В російській літературі межі освіченого абсолютизму часто трактують розширено — залучаючи до них добу Петра I, хоча цього російського володаря надихали не стільки ідеї Просвітництва (що в той час були поширені лише в Британії), скільки ідеал «регулярної держави» Самуїла Пуфендорфа та Готфріда Лейбніца.
Також дискусійним є питання чи варто поширювати терміну «освічений абсолютизм» на державу Габсбургів часів Йосипа II та Російську імперію часів Катерини II, які часто визначають як «поліцейські
Объяснение:
Крымский полуостров в силу своего географического положения и уникальных природных условий с античных времён являлся перекрёстком морских транзитных путей.
Первые люди появились на крымской земле около ста тысяч лет назад. Короткая тёплая зима и продолжительное солнечное лето, богатый растительный и животный мир Крыма позволяли племенам и народам, с древности оседавшим на его землях, заниматься охотой, бортничеством и рыболовством, скотоводством и земледелием. Наличие на полуострове большого количества месторождений железной руды развитию ремёсел, металлургии, горного дела.
С конца XV века приморские города и горная часть Крыма вошли в состав Османской империи. Остальной территорией полуострова владело Крымское ханство — вассал Османской империи. Однако по данным доктора исторических наук, профессора РАН Ильи Зайцева и согласно книге Института истории РАН «История Крыма» Крымское ханство никогда не было вассалом Турции[1][2]. По Кючук-Кайнарджийскому мирному договору 1774 года, подписанному в результате Русско-турецкой войны1768—1774 годов, как Турция, так и Россия обязались не вмешиваться в дела Крымского ханства.
В 1783 году Крымский полуостров был присоединён к Российской империи. Во время Гражданской войны в России (1917—1922) Крымский полуостров стал последним оплотом Белого движения в европейской России. В советское время Крым входил в состав РСФСР, в 1954 году по решению советского руководства был передан Украинской ССР, после распада СССР (1991) Крым стал частью независимой Украины. В марте 2014 года Крым присоединён к Российской Федерации, что не признаётся Украиной и большинством стран-членов ООН.
Объяснение:
Відповідь:
Характеристика Алексея Михайловича
Свое правление Алексей Михайлович начал в 14 лет, после избрания Земским собором. ... По своему характеру Алексей Михайлович был спокойным, рассудительным, добрым и уступчивым. В истории за ним сохранилось прозвище "Тишайший". Первые годы правления Алексея Михайловича были ознаменованы созывом Боярской думы
Второй царь из династии Романовых, правление которого было отмечено народными бунтами, преодолением последствий Смуты, расколом Русской Православной Церкви, воссоединением России и Украины, а также целым рядом преобразований и достижений во внутренней и внешней политике.
Пояснення: