Довгі роки правління Івана Грозного ознаменувалися великою кількістю всіляких реформ і змін в житті держави. Наприклад, при ньому почали створювати земські собори, склалася система наказів, формувалася опричнина. Цар боровся зі своїми ворогами, часом уявними, найсуворішими і нещадними методами. Їм було накладено тимчасову заборону на традиційний для Юр’єва дня перехід кріпаків до нових господарів.
В області зовнішньої політики царювання Івана Грозного ознаменувався великою кількістю воєн, які йшли майже без перерви. Якщо спочатку государя супроводжувала удача (в 1552 р. було завойовано Казанське, в 1556 р. – Астраханське ханство), то 25-тя Лівонська війна закінчилася для Росії величезними втратами. У той же час Іван Грозний доклав зусиль для розвитку торговельних і політичних відносин з іншими державами, зокрема, з Англією, Голландією, Бухарским ханством та ін.
Іван Грозний залишився в історії не тільки як правитель, а й як своєрідна, суперечлива особистість. З позиції того часу цар був людиною освіченою. Не виключено, що деякі літературні пам’ятники того часу, зокрема, літописні зводи, «Государев розряд» і ін. Були складені не без впливу царя. Відомо, що він доклав зусиль для друкарства, вніс вклад в розвиток архітектури, ініціювавши будівництво ряду споруд, зокрема, храму Василя Блаженного в Москві.
Енергійність, рішучість, далекоглядність государя були сусідами в його натурі з сумнівами, спонтанними вчинками. У царя простежувалися садистські нахили, манія переслідування; його круту вдачу, напади гніву увійшли в історію, один з таких спалахів закінчився 1582 р. вбивством власного сина. Незадовго до смерті він прийняв чернецтво.
Крапку в біографії Івана Грозного поставлено 18 березня 1584 р. Місцем його поховання став московський Архангельський собор. Після смерті государя багато говорили про те, що вона була насильницькою. У той же час відомо, що в зрілі роки він не відрізнявся прекрасним здоров’ям і виглядав набагато старше за свої роки. За 6 років до смерті царя його хребет був у такому плачевному стані, що государя переміщали на носилках. Достовірно підтвердити або спростувати чутки про вбивство не можливо, смерть Івана Грозного так і залишилася оповитою шлейфом таємниці.
Декрет Совета Парижской коммуны от 4 апреля 1871 года ввел для граждан Парижской коммуны два типа военной службы - обязательную и добровольную. Давай разберемся подробнее.
1. Обязательная военная служба:
Обязательная военная служба - это служба, которую каждый гражданин должен проходить по закону или декрету. В случае декрета Совета Парижской коммуны, он требовал от граждан Парижской коммуны проходить обязательную военную службу. Это значило, что каждый гражданин должен был присоединиться к армии и служить их стране или коммуне во время войны.
2. Добровольная военная служба:
Добровольная военная служба - это служба, которую граждане выполняют добровольно, по собственному желанию. В этом случае, декрет Совета Парижской коммуны предоставил гражданам возможность служить добровольно, без принуждения. Это означало, что граждане могли выбрать, хотят ли они участвовать в армии или нет, и если они хотели, то они могли добровольно присоединиться к военной службе.
Чтобы подробнее разобраться, можно рассмотреть примеры:
Пример 1: Гражданин А является жителем Парижской коммуны и ему 18 лет. Согласно декрету Совета Парижской коммуны, он должен служить в армии. Таким образом, он обязан пройти обязательную военную службу.
Пример 2: Гражданин Б также является жителем Парижской коммуны и ему 20 лет. Несмотря на то, что у него есть возможность служить в армии согласно декрету, он решает не вступать в армию. В этом случае, он выбирает нести гражданскую службу или заниматься другими делами, не связанными с военной службой. Он не обязан проходить службу, поскольку это не является обязательным.
В заключение, декрет Совета Парижской коммуны от 4 апреля 1871 года ввел два типа военной службы для граждан Парижской коммуны - обязательную и добровольную. Обязательная военная служба требовала от каждого гражданина служить в армии, в то время как добровольная военная служба предоставляла гражданам возможность добровольно присоединиться к службе или выбрать другие виды оплаты своего долга перед коммуной или страной.
Надеюсь, это разъяснение помогло вам понять декрет Совета Парижской коммуны от 4 апреля 1871 года и его влияние на военную службу граждан Парижской коммуны. Если у вас возникнут еще вопросы, пожалуйста, обратитесь ко мне.
1. Исходя из предоставленного текста, описанные события произошли на XX съезде КПСС. Конкретно укажем год - это был 1956 год. В то время руководителем КПСС был Никита Сергеевич Хрущев.
2. В воспоминаниях автора можно выделить следующие суждения о докладе, сделанном на XX съезде КПСС:
- Автор отмечает, что их группа не была готова и неопытна, их неготовность сразу же проявилась после доклада. Это можно считать первым суждением, которое отражает отсутствие готовности и неподготовленность слушателей к принятию такой информации.
- Автор указывает, что в докладе говорилось о "великом гении", но не было никакого осмысления или объяснения этого факта. Это может рассматриваться вторым суждением, которое подчеркивает отсутствие объяснений и понимания того, что делает этого человека таким гением.
- Автор отмечает, что после доклада они поверили, что этот человек был великим злодеем, и факты подтверждали это. Это третье суждение, которое отражает их начальное верование во злодейство рассматриваемой личности.
3. Отношение слушателей к докладу автор выражает через несколько подтверждений:
- Автор отмечает, что сведение всех вопросов к личности было заведомо несостоятельным, поскольку речь шла не о простом отщепенце, а об определенном вожде. Здесь автор выражает скептицизм слушателей в отношении восприятия и понимания такой информации.
- Автор сомневается в том, как такое могло произойти и где гарантии, что это не повторится. Это указывает на страх и недоверие слушателей, которые сомневаются в будущем и не видят защиты от подобных ситуаций.
Надеюсь, эта информация поможет вам ответить на вопросы. Если у вас возникнут еще какие-либо вопросы, не стесняйтесь задавать их.
Довгі роки правління Івана Грозного ознаменувалися великою кількістю всіляких реформ і змін в житті держави. Наприклад, при ньому почали створювати земські собори, склалася система наказів, формувалася опричнина. Цар боровся зі своїми ворогами, часом уявними, найсуворішими і нещадними методами. Їм було накладено тимчасову заборону на традиційний для Юр’єва дня перехід кріпаків до нових господарів.
В області зовнішньої політики царювання Івана Грозного ознаменувався великою кількістю воєн, які йшли майже без перерви. Якщо спочатку государя супроводжувала удача (в 1552 р. було завойовано Казанське, в 1556 р. – Астраханське ханство), то 25-тя Лівонська війна закінчилася для Росії величезними втратами. У той же час Іван Грозний доклав зусиль для розвитку торговельних і політичних відносин з іншими державами, зокрема, з Англією, Голландією, Бухарским ханством та ін.
Іван Грозний залишився в історії не тільки як правитель, а й як своєрідна, суперечлива особистість. З позиції того часу цар був людиною освіченою. Не виключено, що деякі літературні пам’ятники того часу, зокрема, літописні зводи, «Государев розряд» і ін. Були складені не без впливу царя. Відомо, що він доклав зусиль для друкарства, вніс вклад в розвиток архітектури, ініціювавши будівництво ряду споруд, зокрема, храму Василя Блаженного в Москві.
Енергійність, рішучість, далекоглядність государя були сусідами в його натурі з сумнівами, спонтанними вчинками. У царя простежувалися садистські нахили, манія переслідування; його круту вдачу, напади гніву увійшли в історію, один з таких спалахів закінчився 1582 р. вбивством власного сина. Незадовго до смерті він прийняв чернецтво.
Крапку в біографії Івана Грозного поставлено 18 березня 1584 р. Місцем його поховання став московський Архангельський собор. Після смерті государя багато говорили про те, що вона була насильницькою. У той же час відомо, що в зрілі роки він не відрізнявся прекрасним здоров’ям і виглядав набагато старше за свої роки. За 6 років до смерті царя його хребет був у такому плачевному стані, що государя переміщали на носилках. Достовірно підтвердити або спростувати чутки про вбивство не можливо, смерть Івана Грозного так і залишилася оповитою шлейфом таємниці.