До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це був залежний від князів і панів стан, представники якого здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.
Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив права службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих становопредставницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.
Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.
2. Напівпривілейовані й непривілейовані групи населення. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.
Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства або середньої за рівнем заможності частини міщанства належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.
Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.
Объяснение:
Давньоруська держава виникла на торговому шляху « із варяг у греки » на землях східнослов'янських племен - ільменських словен , кривичів , полян і фінно-угорських племен - чуді , мері і весі , потім охопивши землі інших східнослов'янських племен - древлян , дреговичів , полочан , радимичів , сіверян і в'ятичів [20] .
Перше надійно датується звістка про руси і державі русів відноситься до першої третини IX століття: в Бертинских анналах під 839 роком згадані посли кагана народу зростав (rhos [21] ), які прибули спочатку в Константинополь , а звідти до двору франкського імператора Людовика Благочестивого . Імператор розслідував мету їхнього прибуття і з'ясував, що вони з народу свеїв ( шведів , тобто скандинавів ) [22] [23] .
У « Повісті временних літ » під 859 роком сказано, що фінно-угорські та північна частина східнослов'янських племен перебували в данницькій залежності від варягів , а південно-східна частина східнослов'янських племен — від хозар .
У 860 [25] («Повість временних літ» помилково відносить його до 866) Русь здійснює перший похід на Константинополь . Грецькі джерела пов'язують з ним так зване перше хрещення Русі , після якого на Русі, можливо, виникла єпархія і правляча верхівка (можливо, на чолі з Аскольдом ) прийняла християнство.
Якщо слідувати «Повісті временних літ», Державі Рюрика передувала конфедерація слов'янських і фінно-угорських племен , що вигнала, а потім покликала варягів [26] .