Русская правда отражала распад родоплеменного общества и формирование имущественного расслоения среди восточных славян. В Русской Правде отменялись характерные для родоплеменного общества наказания, такие, как кровная месть, и вводилась система денежных штрафов за самые различные преступления, включая убийство. Многие преступления были впервые юридически кодифицированы, то есть, им было дано определение как преступлениям: это прежде всего преступления, связанные с порчей или кражей имущества и покушения на личную безопасность. Эта система утверждала личную, а не родовую ответственность каждого человека за совершенные им преступления, и в то же время неравноправию между богатыми (которые легко могли заплатить любые штрафы) и бедными.
З поверненням повної влади Польщі на правобережних землях відновилася й політика національно-релігійного гніту. Це викликало протест українського суспільства. Очолити організовану боротьбу народних мас проти гнобителів було нікому. Протести виливалися у стихійні виступи селян і міщан. Така форма протесту набула поширення й під впливом інших обставин. Недалеко була Запорозька Січ, де повстанці переховувалися від переслідування властей, відпочивали, зимували, а весною організовувалися в нові ватаги. Учасники цього руху мали симпатію та підтримку селян і міщан, котрі вважали їх народними месниками, які в такий іб карали гнобителів. Народ складав про них легенди й пісні.
Боротьба народних мас проти соціального та національно-релігійного гноблення на Правобережній Україні набула форми гайдамацького руху, який тривав майже сімдесят років, у окремі періоди переростаючи в могутні повстання.
Слово «гайдамака» тюркського походження. «Гайде!» означає «Тікай!». Цю назву народним месникам дали польські пани. Вона вживалася і в офіційних документах російського уряду та Запорозької Січі. Народ дав повстанцям інші назви - колії, левенці, дейнеки.
Рушійною силою гайдамацького руху були селяни, міщани та біднота Запорожжя. Їх підтримувало й православне духовенство. Гайдамацькі загони діяли з весни до осені, завдаючи шкоди власникам маєтків, орендарям, корчмарям. Тактика боротьби гайдамаків була партизанською. Вони з’являлися раптово, швидко виконували намічену справу і так само швидко зникали.
Перші відомості про гайдамаків зафіксовано в документах другого десятиліття XVIII ст. Тоді цей рух зосередився на Київщині та Брацлавщині. Перше значне повстання гайдамаків відбулося у 1734 р., коли на Правобережну Україну прибули російські війська для підтримки претендента на королівський престол Августа III. Повстання, очолюване сотником Верланом з Поділля, охопило все Правобережжя. Активно діяли також загони Писаренка, Гриви, Медведя, Моторного, Темка та ін.