Лицарство -- це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в 12 і 13 століттях. Підсилилося в часи хрестоносців; найпершими з рицарських орденів були рицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.
Рицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-рицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.
Лицарство -- це, насамперед, кіннота. Лицар -- це професійний кінний воїн: і в Іспанії, і у Франції, і в Італії. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов'язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII-ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі -- те, чим Європа зобов'язана кочівникам, передусім, аварам.
Поява сучасного сідла та стремена дозволила вести вогонь з луку на скаку, звільнивши для цього руки, наносити важкі удари -- вершник отримував додаткову опору, тощо. Цей переворот призводить до того, що головною ударною силою війська стає кіннота.
І в цьому сенсі лицар -- це, перш за все, професійний кіннотник, тому що володіння конем потребувало значної вправності. Це певним чином передбачало також елітний статус, оскільки кінь був дорогим та й зброя і спорядження кіннотника теж були дорогими. Наприклад, в Каролінгський час всі обладунки коштували цілий табун коней (порядку тридцяти кобилиць). При чому все не стояло на місці, продовжуючи вдосконалюватись, природно, що збільшувалась і ціна. Відповідно, будь-кому це було вже довірити неможливо, тобто передбачалась елітність статусу кіннотника.
Окрім рабів, що належали приватним особам (лат. servi privati ), були раби суспільні (лат. servi privati. ), що належали або державі, або окремому місту.