Після закінчення Другої світової війни 7 держав Центральної й Східної Європи (з утворенням в 1949 р. НДР їх стало 8), населення яких становило близько 100 млн. чоловік, потрапили в радянську зону впливу. Це й визначило загальні тенденції їхнього політичного розвитку протягом усього періоду «холодної війни». Післявоєнна історія країн даного регіону — це історія становлення, розвитку й розпаду режимів радянського, тоталітарного типу.
Радянські війська опинилися на території звільнених ними країн Центральної й Східної Європи. Тут відразу ж почалося формування нових органів влади. Уряди східноєвропейських держав, помітну роль у яких відігравали місцеві комуністи, стали орієнтуватися на Москву. Керівну роль у компартіях, за невеликим винятком, посідали політики, що пройшли школу Комінтерну. Сильний вплив лівих політичних сил пояснювався їхньою активною участю в русі Опору, ослабленням правих сил після розгрому фашизму, а також відвертою підтримкою з боку Радянського Союзу.
Спочатку комуністичні партії входили, як правило, до складу широких суспільно-політичних об’єднань — Народних (національних) фронтів. Такі об’єднання не склалися лише у двох країнах — Югославії й Албанії, оскільки до кінця війни комуністи вже мали у своєму розпорядженні монополію на владу.
План "ост" еще в начале 41 года руководством Германии был разработан план колонизации и германизации тех земель, которые подлягали захвату. На июнь 42го был окончательно доработан. Он предусматривал :1. заселение окупованих территорий немцами в т. к. создавались "военные населения",непосредственно подчиненных СС, 2. массовое переселение населения, в т.к. украинцы, До Сибири - н-р с Крыма и Твоим - 2млн чел, з зх Укр - 65%, 3. частичное огерманивание отдельных групп местного населения, что имели т.зв. "нордические признаки",4. подрыв биосилы словьянских народов путем ухудшения условий их жизни
о Франции XVIII века господствовала абсолютистская монархия – в руках короля Людовика XVI была власть над жизнью и смертью любого жителя страны. Однако у Франции были значительные финансовые проблемы, она уже не была такой сильной, как в Развивались идеи просветительства, провозглашавшие равенство, гуманизм и верховенство права, пробудившие в народе неприязнь к стоявшим выше законов богачам, в руках которых находилась вся полнота власти. Бунтовали прежде всего образованные горожане (буржуазия), лишённые влияния на публичную жизнь, крестьяне, работавшие на хозяев и из года в год сражавшиеся с неурожаем, и плебс, голодающий в городах. Общественное возмущение в конце концов переросло в революцию, изменившую лицо мира.
Після закінчення Другої світової війни 7 держав Центральної й Східної Європи (з утворенням в 1949 р. НДР їх стало 8), населення яких становило близько 100 млн. чоловік, потрапили в радянську зону впливу. Це й визначило загальні тенденції їхнього політичного розвитку протягом усього періоду «холодної війни». Післявоєнна історія країн даного регіону — це історія становлення, розвитку й розпаду режимів радянського, тоталітарного типу.
Радянські війська опинилися на території звільнених ними країн Центральної й Східної Європи. Тут відразу ж почалося формування нових органів влади. Уряди східноєвропейських держав, помітну роль у яких відігравали місцеві комуністи, стали орієнтуватися на Москву. Керівну роль у компартіях, за невеликим винятком, посідали політики, що пройшли школу Комінтерну. Сильний вплив лівих політичних сил пояснювався їхньою активною участю в русі Опору, ослабленням правих сил після розгрому фашизму, а також відвертою підтримкою з боку Радянського Союзу.
Спочатку комуністичні партії входили, як правило, до складу широких суспільно-політичних об’єднань — Народних (національних) фронтів. Такі об’єднання не склалися лише у двох країнах — Югославії й Албанії, оскільки до кінця війни комуністи вже мали у своєму розпорядженні монополію на владу.
Объяснение: